Серце мого двоюрідного брата зупинилося в маршрутному таксі у той момент, коли він розмовляв з кимось по мобільному телефону. Через якийсь час серце примусили запрацювати знову, але брата не врятували.

Розумні ліки

Упродовж трьох днів у Жовтневій лікарні столиці я бачив, як лікарі і родина відчайдушно боролися за його життя. Для лікарів, як висококваліфікований анестезіолог, він також був свій. Лежачи під апаратом штучного дихання, він чекав, доки у вихідний день вони десь знайдуть чудодійного реаніматолога, а з Москви літаком привезуть якісь виняткові ліки, що дають дивовижний ефект. Саме тоді я й пообіцяв сам собі, що неодмінно напишу про тих, хто у постачанні в наші медичні установи чудодійних препаратів вбачає окрім комерційного інтересу ще й громадський. Тобто про тих, кого турбують не прибутки, а доступність для пацієнтів життєво важливих, високоефективних і дорогих медикаментів, які виготовляють, скажімо, на базі генної технології. У ті трагічні дні я вислухав десятки лікарів з науковими ступенями, довідавшись, що такі медичні препарати називають розумними. А ще я отримав уявлення про лікування цими розумними ліками. І мене вразило: одна ампула таких ліків, скажімо від онкологічного захворювання, коштує більш як 13 тисяч гривень. Як відносно поінформована людина, я знав, що 2000 року в Україні зареєстровано понад 156 тисяч онкохворих, на тлі загального скорочення населення, однак очікують, що до 2010 року матимемо вже 180 тисяч. А тим часом статистика серцево-судинних захворювань виявилася ще похмурішою. Адже, як показала смерть мого брата, хворі на серце потребують розумних ліків не менше.

Госпітальний бізнес

Враховуючи економічний стан України та відсутність страхової медицини, зрозуміло, що на сьогодні масове застосування високовартісних медикаментів можливе тільки у разі, якщо держава візьме на себе їх закупівлю коштом держбюджету. Але держава поки що у змозі лише «гасити пожежу», тобто закуповувати необхідне лише у разі гострої потреби і критичних ситуацій, з відстрочкою платежу. Хто ж бере на себе завдання купувати і постачати в Україну розумні ліки? В Інституті хірургії та трансплантації АМН України імені Шалімова мені одразу порадили знайти на Подолі ТОВ «Людмила-фарм». Сказали, що це фактично єдиний прямий постачальник в усі провідні клініки країни імпортних медичних препаратів останнього покоління. Отже, компанія і є тією єдиною інстанцією, яка може врятувати людину. Згадавши захмарну вартість рятівної ампулки для онкохворих, я поцікавився: «І бізнес процвітає?» Мені відповіли ствердно: з’ясувалося, що компанія переборола думку держслужбовців про те, що «краще закуповувати більше дешевих ліків».

Я почав розпитувати про товариство іншими каналами. І вже скоро відкрив для себе новий вид бізнесу — госпітальний. Мало того, тепер почуваю до нього глибоку повагу. «Людмила-фарм» ще 1998 року змінила напрями своєї основної діяльності. Її головним клієнтом стали не аптечні, а лікувальні заклади. Було поставлено фактично два завдання. Передусім постачати ліки, минаючи аптеку, напряму в клініку, що здешевлювало препарати одразу на 30 відсотків. І зробити привабливою для виробників реєстрацію в Україні сучасних ліків, спонукаючи партнерів вкладати гроші в Україну, інформацію, навчання лікарів останнім досягненням медицини та фармацевтики. Мало хто з лікарів знає, скільки зроблено компанією-дистриб’ютором та виробником товару до того моменту, як ліки призначають для одужання пацієнта. «Людмила-фарм» працює, з одного боку, зі світовими лідерами у виробництві розумних ліків, а з другого — з лікувальними закладами, використовуючи державні кошти, які виділяються держбюджетом у рамках спеціальних програм і поточного фінансування. Я одразу пригадав Державну програму «Онкологія 2002—2006 років». Таке право, як і право постачати ліки країні, компанія виборює у гострій конкурентній боротьбі на тендерах.

В офісі компанії мені пощастило поговорити з медичним директором Ганною Миколаївною Лі. Вона — один з кращих провізорів у країні, бізнесмен — за покликанням. Запитав у неї словами одного сатирика: як вдається допомагати державі і водночас у неї нічого не позичати?

— Хоча б що там казали, а стає дедалі більше лікарів, які прагнуть працювати з найпрогресивнішими медикаментами. Нещодавно ми ще не мали і таких медикаментів, і лікарів, які могли б з ними ефективно працювати, лічили на пальцях. Але, судячи з того, що вже є завод «Фармак», а держава почала виділяти кошти на реалізацію оздоровчих програм, зміни все-таки відбуваються. Хоча, звісно, ще дуже мало грошей вкладаємо в науку, у прогресивні технології фармацевтичної галузі. Державі слід стимулювати вітчизняне виробництво не преференційними поправками проти високоякісних зарубіжних ліків, а спеціально розробленими програмами, які стимулювали б виробників вкладати гроші в науку. Часто кажуть, що в Україні немає національної ідеї. З нашим «чорнобильським минулим», колосальним економічним та інтелектуальним потенціалом можна і треба висунути лозунг «За здоров’я нації!».

Справді, парацетамолом справі не зарадиш. Про це тут говорять часто, влаштовуючи навчальні семінари, просвітницькі конференції серед медиків за сприяння регіональних та центральних органів влади. А розумні ліки продають здебільшого клінікам за мінімальними цінами і переважно в кредит. Торік у регіонах країни реалізували 386 ампул лише для онкохворих. Утім, часто навіть не продають, а передають безоплатно як гуманітарну допомогу. Торік, скажімо, надали такої на 1 мільйон 275 тисяч гривень.