25 грудня 2003 року Конституційний Суд України ухвалив, без сумніву, історичне рішення у справі щодо термінів перебування на посту Президента України (далі — рішення Суду). Як відомо, згідно з рішенням єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні чинний Президент України Л. Кучма має право балотуватися на посаду глави держави на наступних президентських виборах, що відбудуться у жовтні 2004 року.
Також загальновідомо, що чинний Президент України перебуває на цій посаді другий термін підряд, оскільки його було обрано на прямих виборах 1994-го та 1999-го років відповідно. Частина третя статті 103 Конституції України недвозначно говорить про те, що «одна й та сама особа не може бути Президентом України більше, ніж два строки підряд». Фактично рішення Суду України від 25 грудня 2003 року для багатьох фахівців виглядає алогічним та таким, що не ґрунтується на конституційних нормах. Відомо також, що за це рішення проголосували одинадцять суддів Конституційного Суду. Чотири судді висловилися проти. Для довідки: склад Конституційного Суду України — вісімнадцять суддів. Судді Конституційного Суду України М. Савенко, П. Ткачук та
В. Шаповал, які голосували «проти», оприлюднили свої окремі думки.
Хочу нагадати, що відповідно до всіх конституційних документів, які діяли в Україні (Конституції УРСР 1978 року, Конституційного договору 1995 року, Конституції України 1996 року), одна особа не може займати посаду президента більш як два терміни підряд. У статті 103 Конституції України 1996 року чітко зазначено, що «одна й та сама особа не може бути Президентом України більше, ніж два строки підряд».
Також, що дуже важливо, у статті 114-2 Конституції 1978 року, чинній з поправками на момент першого обрання Леоніда Кучми на посаду президента у 1994 році, так само чітко визначено неможливість третього терміну президентства: «Одна й та ж особа не може бути Президентом України більше двох строків підряд».
Крім того, коли 1999 року Центральна виборча комісія України реєструвала кандидатом у Президенти Леоніда Кучму, у відповідному рішенні цього органу було вказано його чинну посаду — Президент України.
Зазначу, що рішення Суду також значно підірвало авторитет національної юридичної науки. Адже, як зазначається у тексті рішення Суду, надання Леоніду Кучмі права втретє підряд балотуватися на виборах Президента підтримали вчені-правознавці Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого, Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук, Інституту держави і права ім. В. Корецького НАН України! Але як насправді готувалися ці висновки авторитетних наукових установ? Чи це не спроба Конституційного Суду України хоча б якось виправдати прийняття позитивного рішення? Достовірна інформація з різних джерел щодо написання навчальними закладами своїх висновків у цій справі, яка фактично щодня «оновлюється» та оприлюднюється, дає ствердну відповідь на це запитання.
Так, наприклад, у Національній юридичній академії ім. Я. Мудрого висновок щодо термінів перебування особи на посту Президента України з самого початку готувала кафедра конституційного права, що є абсолютно логічним і правильним. А автором першого висновку академії став доцент кафедри конституційного права, кандидат юридичних наук Ф. Веніславський. Останній чітко аргументував неможливість надання Л. Д. Кучмі права балотуватися на наступних виборах Президента України. Зокрема, він зазначив «правонаступність у конституційно-правовому регулюванні статусу президента України» протягом усього часу існування інституту президентства в нашій державі, тобто з 1991 року та «до сьогоднішнього дня не відмінений Закон УРСР від 5 липня 1991 року «Про Президента Української РСР», за яким «одна й та ж особа не може бути Президентом Української РСР більше двох строків підряд».
Натомість, через деякий час від Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого до Конституційного Суду надійшов зовсім інший висновок. Висновок саме про те, що Л. Кучма беззаперечно може бути обраний Президентом України на третій термін...
Ще один приклад. Одним із аргументів Конституційного Суду України при прийнятті позитивного рішення у справі щодо надання чинному Президенту України права балотуватися на наступних президентських виборах був також офіційний висновок Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, фахівці якого на чолі з директором інституту, доктором юридичних наук, професором Ю. Шемшученком вважають, що «діючий Президент України був обраний за Конституцією України 1996 року вперше. Саме ця обставина має враховуватись при офіційному тлумаченні Конституційним Судом України частини третьої статті 103 чинної Конституції України».
На жаль, українське суспільство вже звикло до подвійної позиції так званої сучасної еліти України. Так само і в цьому випадку. Лише 16 листопада 2003 року було підписано до друку п’ятий том «Юридичної енциклопедії» — видання, яке «є першим в Україні багатотомним систематизованим зводом знань про державу і право». Головою редакційної колегії цього видання є директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України Ю. Шемшученко.
«Звід знань про державу і право», який, до речі, було роздано всім народним депутатам України, переконаний, для того, щоб вони керувалися цими знаннями у законотворенні, на сторінці 65 у розділі «Президент України» говорить нам, що «одна і та ж особа не може бути П. У. (Президентом України. — Авт.) більше двох строків підряд». Далі — ще цікавіше: «Тепер П. (Президентом. — Авт.) України є Л. Д. Кучма, обраний 1994 і переобраний на другий строк у 1998». Крім того, під цим розділом «Юридичної енциклопедії» стоїть і підпис його автора — Ю. Шемшученка.
Справа навіть не в тому, що відомий вчений-правознавець за такий короткий термін змінив свою позицію. І не в тому, що той само вчений переплутав дату обрання на другий термін Л. Д. Кучми (як відомо, це було не 1998-го, а 1999-го року). Перший президентський термін Л. Д. Кучми є елементом історії України. Він міститься в усіх енциклопедіях, підручниках, збірниках тощо. Водночас Конституційний Суд України своїм рішенням щодо надання чинному Президенту України права балотуватися на наступних президентських виборах фактично зробив так, що тепер потрібно «переписати» історію сучасної України, вилучивши звідти п’ятирічний період перебування Л. Д. Кучми на посаді Президента (з 1994 по 1999 рік).
Фактично сьогодні український народ став свідком «правової цензури» життя країни протягом п’яти років.
Чим же ще, крім висновків юридичних наукових установ, аргументував свою позицію Конституційний Суд України?
Позиція тієї частини складу Конституційного Суду України, яка позитивно голосувала за Рішення Суду, загалом зводиться до того, що чинного Президента України було обрано за Конституцією України 1996 року вперше, оскільки втратила чинність нормативна база щодо інституту Президента України, яка існувала до набуття чинності Конституції України 1996 року (Конституція України 1978 року, Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року, Закон України «Про вибори Президента України» 5 липня 1991 року). Положення частини третьої статті 103 Конституції України має тлумачитися в системному поєднанні та нерозривному зв’язку зі змістом статті 103 та Конституції України в цілому, а не з правовими актами, що визначали інший статус Президента України і втратили чинність після прийняття Конституції України.
Рішення Суду також свідчить про те, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58 Конституції України). Крім того, принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію України. Оскільки частина третя статті 103 Конституції України не містить будь-яких винятків щодо дії передбаченого нею обмеження у часі, а в інших нормах Конституції України також немає застережень про надання зворотної дії положенню зазначеної статті, це положення поширюється лише на правовідносини, що виникли після набуття чинності Конституцією України.
Отже, передбачене Конституцією України обмеження щодо зайняття однією і тією особою поста Президента України не більше, ніж два терміни підряд, стосується лише особи, яка, по-перше, займала пост Президента України два терміни підряд, а по-друге, набувала повноважень Президента України відповідно до частини першої статті 104 Конституції України. Як відомо, Леоніда Кучму було обрано вперше Президентом України 1994 року за Конституцією України 1978 року...
Натомість оприлюднені окремі думки суддів Конституційного Суду України М. Савенка, П. Ткачука та В. Шаповала, на мій погляд, є юридично обґрунтованішими та логічнішими за саме рішення Конституційного Суду України. Крім того, вони повністю підтверджують наведені вище аргументи щодо «антиконституційності» рішення Суду.
Як зазначає М. Савенко, рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 2003 року за формою є рішенням єдиного органу конституційної юрисдикції. Однак за змістом його проблематично назвати актом конституційного правосуддя, оскільки воно не містить належного правового обґрунтування, базується на неправильно застосованих та інтерпретованих положеннях Конституції України, що дає підстави припустити наявність упередженості Конституційного Суду України, політичного підходу до вирішення спірного питання.
Інтерпретація зазначеної частини з використанням усіх засобів тлумачення, зокрема, граматичного, історичного, логічного, телеологічного, дає протилежне, ніж у Рішенні Суду, її розуміння, якщо виключити явну упередженість окремих суддів. Так, на підставі граматичного тлумачення можна зробити висновок, що норма статті 103 Конституції України означає, що конкретний громадянин України (одна й та сама особа) може послідовно, по черзі, один за одним (підряд) займати пост Президента України і здійснювати надані главі держави повноваження протягом певного періоду в часі, встановленого Основним Законом України, але не більше двох таких відрізків часу (два терміни підряд).
Визначення перебігу терміну перебування на посту Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року було б правильним за умови, якби цей пост вона закріпила вперше, тобто до набуття нею чинності в Україні не було Президента.
Історичне дослідження це спростовує. Пост Президента вперше було засновано Законом Української РСР «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 5 липня 1991 року. Цього дня Верховна Рада Української РСР прийняла Закон Української РСР «Про Президента Української РСР» та Закон Української РСР «Про вибори Президента Української РСР» (в редакції від 24 лютого 1994 року — Закон України «Про вибори Президента України»).
Всі названі закони містили положення, аналогічне частині третій статті 103 Конституції України.
Конституція України 1996 року зберегла правонаступництво інституту президентства України, закріпивши його відповідними нормами, і відтворила також положення, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більше, ніж два терміни підряд (частина третя статті 103).
Історико-правове дослідження приводить до однозначного висновку, що чинний Президент України вперше приступив до виконання своїх повноважень у липні 1994 року. Отже, відлік терміну перебування Л. Кучми на посту Президента України необхідно вести саме з цього моменту, а не з початку вступу на пост за чинною Конституцією України, як зазначається в рішенні Суду.
Продовження перебування Президента України на посту підтверджується відсутністю в Основному Законі України приписів щодо дострокового обрання нового Президента України після набуття чинності Конституцією України.
Перехідні положення Конституції України визначили проведення саме чергових виборів Президента України останньої неділі жовтня 1999 року. Вибори проводилися після закінчення першого строку перебування на посту Президента України, обраного 1994 року. Як відомо, на виборах 1999 року на пост Президента України на другий термін було обрано Кучму Л. Д.
На думку судді Конституційного Суду України В. Шаповала, в правовому полі України положення про обмеження однієї й тієї само особи бути Президентом України більш як два терміни підряд безперервно діє з 1991 року, з моменту заснування інституту Президента України. Це також дає підстави зробити висновок, що особа, яку було обрано Президентом України в 1994 році і перебування якої на цьому посту до 1999 року було підтверджено чинною Конституцією України, перебувала на цій посаді перший п’ятирічний термін.
Вщент розбивається й аргумент на користь надання Л. Кучмі права балотуватися на наступних виборах Президента у жовтні 2004 року щодо принципу незворотності дії в часі Конституції України.
Так, стаття 58 Конституції України закріпила лише один із загальновизнаних принципів сучасного права щодо зворотної дії норм права в часі і не охоплює інших принципів визначення дії правових норм у часі, зокрема таких, як негайна дія норми та дія норми на перспективу.
Загальновизнаний принцип негайної дії норм права закріплено у статті 8 Конституції України, якою встановлено, що норми Конституції України є нормами прямої дії і застосовуються безпосередньо з моменту набуття ними чинності.
Якщо визнати докази рішення Суду щодо поширення дії частини третьої статті 103 Конституції України лише на правовідносини, що виникли після набуття чинності Конституцією України, правильними, то це правило необхідно поширити й на інші її положення. Президент України Кучма Л. Д. вперше вступив на цей пост у 1994 році, тобто до набуття чинності Конституцією України, яка також не містить застережень щодо здійснення ним повноважень. За логікою Конституційного Суду, оскільки зворотної дії нормам Конституції України, що регулюють діяльність, визначають правовий статус Президента України (зокрема, статті 102, 103, 107), не надано, то Президент України, обраний до набуття чинності Конституцією України, мав би діяти за Конституцією України 1978 року і обиратися в липні 1999 року. Однак Президент України після набуття чинності Конституцією України 1996 року діяв за цією Конституцією України. «Спроба Конституційного Суду поширити на частину третю статті 103 Конституції України принцип зворотної дії норм права в часі зумовлена намаганням знайти хоч якесь правове обґрунтування на підтвердження неправильного її тлумачення», — зазначає суддя Конституційного Суду України В. Шаповал.
Конституцією України Президенту України надано широкі повноваження. Необмежене безперервне перебування на посту Президента України однієї особи не виключає встановлення режиму особистої влади (культу особи) і може призвести до виникнення антидемократичного режиму в державі. Запровадження обмеження щодо термінів перебування однієї й тієї само особи главою держави (Президентом) має на меті звузити можливість встановлення особистої влади. На жаль, Конституційний Суд України заблокував цю мету і, отже, фактично відкрив шлях до довічного перебування однієї й тієї особи на посту Президента України. Адже, як зазначає В. Шаповал, прийняття згодом нової редакції чинної Конституції України або навіть внесення до неї змін стосовно наявного на даний момент таких змін статусу Президента України «провокувало» б формальний висновок про те, що перший термін перебування на посту новообраного Президента України починається лише після виборів, які вперше відбудуться після нової ревізії Конституції України або внесення відповідних змін, і складення ним присяги.
«Таким чином, Конституційний Суд України фактично створив передумови для встановлення антидемократичного політичного режиму влади в Україні», — робить узагальнюючий висновок суддя Конституційного Суду України Микола Савенко.
Микола ТОМЕНКО,голова Комітету ВР України з питань свободи слова та інформації.
