Для банкіра гривня — початковий і вона ж — кінцевий продукт його бізнесової діяльності. Із селом банк працює, бо є бюджетна компенсація кредитних ставок і давати позички агросектору йому вигідно. Хоча здебільшого у нього і без селян клієнтів вистачає. У місті завжди знайдеться вигідніший позичальник, ніж фермер. Діловий, чіпкий, спритний, з яким банкір не прогадає. Для селянина та сама грошова одиниця служить лише мірилом необхідних для функціонування його господарства речей: солярки, насіння, добрив. Кредит для селянина не є способом отримання надприбутків. Це лише частина технологічного ланцюга, на виході якого — хліб на прилавку чи шмат м’яса в холодильнику.

Партнер чи ..?

У нас банки і позичальники (сільгоспвиробники, інші підприємства АПК) ще не стали партнерами, а це —спільний бізнес, тому і думати треба спільно, щоб кредити працювали ефективно, були забезпечені гарантією повернення. Сьогодні кредитування АПК — слабка ланка його стабільного розвитку. Тому запровадження випробуваних світовим досвідом прогресивних моделей банківського обслуговування, вважає радник голови Національного банку України Юрій Лузан, має стати одним із пріоритетів державної аграрної політики.

Світова практика, наголошує він, свідчить, що система кредитування сільськогосподарських товаровиробників має поєднувати державну підтримку, специфічні механізми захисту банківських позичок, обслуговування їх різними фінансовими посередниками, насамперед кооперативними та приватними банками, які істотно різняться за функціями, умовами надання кредитів, механізмами розподілу прибутків, засадами управління тощо.

У багатьох країнах законодавство виокремлює специфіку кредитування цього важливого сектору, яке враховує передусім три головні чинники:

Перший. Сезонність сільськогосподарського виробництва обумовлює значні потреби в кредитах терміном від 9 до 18 місяців, але через високі комерційні кредитні ставки такі позички для аграрників важкодоступні. Ще більше ускладнень за його довготермінового кредитування.

Другий. Комерційним банкам невигідно надавати кредити сільгоспвиробникам через значно вищий, ніж в інших галузях, ступінь ризиків. Застава у вигляді всіх видів майна, в тому числі земля, є малоліквідною, а залежність фінансових результатів від погодних умов, кон’юнктури аграрного ринку та зовнішньої експансії надзвичайно велика.

Третій. Комерційні банки орієнтовані на максимальний прибуток і нечасто стають надійними партнерами сільгосптоваровиробників. Справжнє партнерство вдалося б забезпечити лише через взаємну власність та корпоративне управління.

Селянин спроможний гендлювати і фінансовим потоком керувати

В умовах загострення конкуренції на аграрному ринку позитивну роль, упевнений Юрій Лузан, спроможні відіграти сільськогосподарські кооперативні банки, створенню яких у нашій країні приділяється, на жаль, незаслужено мало уваги. Саме вони можуть максимально враховувати вищезазначені чинники, дотримуючись під час обслуговування агроформувань визначених законодавством України таких основних принципів:

— кооперативні банки належать сільськогосподарським товаровиробникам і управляються ними на кооперативних засадах;

— кооперативний банк не ставить за мету отримання прибутку для себе, а прагне збільшити прибуток агровиробників — своїх членів;

— через кооперативні банки виробники можуть отримати дешевший і надійніший доступ до фінансових ресурсів та інших банківських послуг з огляду на неприбутковість таких кредитних установ;

— їхніми членами мають бути здебільшого сільгоспвиробники, які користуються послугами кооперативного банку і водночас є його клієнтами та власниками;

— членство в кооперативному банку відкрите та добровільне, адже до нього може бути прийнятий кожен сільгоспвиробник (зокрема, особисте селянське господарство), який визнає статут і правила;

— послуги такого банку надаються переважно його членам, діяльність з нечленами визначається згідно із законом України про кооперацію як додаткова до основної та суворо обмежується (не більше 20% від загальних обсягів послуг).

І останнє, але дуже важливе: кооперативні банки за своєю сутністю якнайбільше сприятимуть самозахисту сільгоспвиробників від тиску ринку через спільне вирішення проблем їх фінансового забезпечення.

Світ обирає об’єднаних

У багатьох економічно розвинених країнах кооперативні банки посідають вагоме місце у кредитних системах. Так, кооперативний банк Credіt Agrіcole (Франція) у першій половині 90-х років за розмірами капіталу і активів посідав восьме місце в світі і перше в Європі. Система кооперативного банку Rabobank (Нідерланди), забезпечуючи потреби аграрного сектору країни в кредитних ресурсах, охоплює майже 40 % ринку депозитних вкладів. Німецькі кооперативні банки на кінець 1998 року залучили близько 1,3 трлн. дойчемарок вкладів, сформувавши потужний кредитний ресурс.

У США велику роль у забезпеченні коштами агросектору відіграють 36 кооперативних фермерських банків із часткою в загальних обсягах кредитування фермерів до 35 %.

Загалом наприкінці ХХ століття у світі налічувалося близько 40 тисяч кредитних кооперативів, до яких входило майже 100 мільйонів членів та з активами понад 400 мільярдів доларів.

В Україні ще перед першою світовою війною кооперативні банки посідали важливе місце в банківській системі держави — тоді діяли 3092 кредитних та ощадно-позичкових товариства, які об’єднували більш як 1,7 мільйона членів. На початку радянського періоду їх було ліквідовано. Тривала відсутність не тільки в банківській системі кооперативного сектору призвела до втрати суспільством духу кооперації, відповідної практики і традицій.

Без підтримки не відродити

Важливою передумовою відродження кооперативних банків, з огляду на специфіку їх неприбуткової діяльності, є запровадження на початковому етапі державної підтримки їх створення з наступним викупом членами кооперативу паїв держави, скажімо, протягом 20 років, або навіть на безповоротних засадах, як це відбувалося колись у багатьох країнах Заходу. Тут можна використати і частину міжнародної допомоги, зокрема грантів. Такий шлях обрали Росія, Вірменія, Болгарія, Словенія та інші країни перехідної економіки. Фахівці стверджують: без істотної підтримки ці надзвичайно важливі наміри якщо і не приречені на невдачу, то розтягнуться на десятиліття, що неприпустимо з огляду на сучасний стан вітчизняного аграрного сектору. Річ не у слабкості організаційно-правової форми кооперативного банку, а у специфіці його неприбуткової сутності, сьогоднішній неспроможності сільгоспвиробників створити статутний капітал банку. Певне, заважатиме і недовіра суспільства до кооперування.

Формування системи кооперативних сільськогосподарських банків дасть можливість максимально концентрувати, а не розпорошувати аграрний капітал, цільові державні фінанси, депозити населення та інші джерела фінансування для підтримки розвитку пріоритетної галузі національної економіки, оперативно управляти фінансовими потоками, враховувати регіональні особливості, сезонність та спеціалізацію агровиробництва. Тому Україна рано чи пізно прийде до необхідності їх створення.

Реально держава підтримала б створення кооперативних банків, спрямувавши на цю справу кошти, передбачені в держбюджеті для здешевлення банківських кредитів для АПК. Таке стимулювання зіграло свою позитивну роль 2000—2001 років у активізації кредитування села, але останнім часом стає дедалі менш ефективним. Наявна бюджетна підтримка кредитування підприємств АПК залишається нестабільною, залежить від щорічних різних обсягів підтримки, надається на безповоротній основі. Вона не забезпечує потребу, що дедалі зростає, в обсягах пільгового кредитування цього сектору економіки. Конкурси на участь підприємств АПК у цій державній програмі, які відбуваються в регіонах, визначення обсягів державної підтримки стосовно кожного підприємства, часто проводяться без чітко визначених критеріїв, формально і необ’єктивно.

Недосконалість механізму комусь вигідна

Варто зазначити, що свого часу такі механізми було запроваджено як тимчасовий захід держави. Треба особливо наголосити, що комерційні банки, користуючись недосконалістю механізмів, надавали здешевлені кредити сільгоспвиробникам під кредитні ставки, які були на 5—8 % вищі, ніж для інших секторів економіки, але без бюджетної підтримки. Тому закономірно, що під час формування державного бюджету серед народних депутатів з року в рік точиться дискусія про доцільність існування цієї державної програми.

Безперечно, використання таких видатків державного бюджету останніх років для формування статутних капіталів кооперативних банків уже забезпечило б стабільний довготерміновий кредитний ресурс для сільського господарства в сумі більш як 700 млн. грн. Це дало б можливість створити умови, коли бюджетні кошти, які держава надає сільському господарству, накопичувалися б і постійно працювали на розвиток агровиробництва, але вже на ринкових засадах.

Спільні та узгоджені дії держави, сільгоспвиробників, їх кооперативних об’єднань дають можливість сформувати в країні ефективну систему фінансово-кредитного забезпечення сільського господарства — створити ефективне конкурентне середовище на ринку фінансових послуг.