...Їх було сімнадцять — тих, хто ступив слідом за археологом Картером і натхненником та спонсором експедиції лордом Карнарвоном до погребальної камери єгипетського фараона Тутанхамона в лютому 1923 року. Тієї миті вони вважали, що історія багаторічних пошуків щасливо закінчилася найбільшим археологічним відкриттям.
Без сумніву, за всю історію археологічних розкопок нікому не вдавалося побачити щось іще дивовижніше. Перед очима археологів постала вражаюча картина: золоті носилки, трон, статуя, скриньки, голови диких звірів, ритуальні статуетки й багато чого іншого. Але це була лише перша камера. За нею були сама усипальниця із саркофагом фараона, скарбниця і ще одна бокова камера.
Осліплений удачею, Картер спочатку не помітив глиняної таблички, що не одразу впадає в око, з коротким ієрогліфічним написом: «Вили смерті простромлять того, хто порушить спокій фараонів». Пізніше, довідавшися про неї, археолог розшифрував напис і сховав табличку, побоюючись, що робітники сприймуть це попередження всерйоз. Він також не звернув уваги на амулет, що зберігався в склепі. На тильному його боці пізніше виявили текст: «Я той, хто покликом пустелі примушує тікати осквернителів могил. Я той, хто вартує гробницю Тутанхамона». Це було друге попередження...
Про те, що давні єгиптяни накладали на гробниці спеціальні закляття, європейцям стало відомо наприкінці XІX століття, коли було розшифровано багато давньоєгипетських текстів. Але тоді значення цьому не надали. Про «прокляття фараонів» згадали лише у зв’язку з подіями навколо гробниці Тутанхамона.
Коли археологи розкрили її, то побачили біля запечатаних дверей царської усипальниці дві чорні статуї стражів з позолоченими головами. Їх зовнішній вигляд нагадував стародавні арабські описи «стражів пірамід». Дивовижно те, що, виявляється, у гробниці вже побували грабіжники! Вони переворушили там усі скарби, але, мабуть, нічого не встигли винести. Залишається загадкою, чому. Чи то їх хтось сполошив? Чи то вони знищили одне одного, не встигнувши повернутися, щоб спустошити поховання? Чи то їх убила варта? Але було це, за всіма ознаками, не одну тисячу років тому.
Невдовзі після розкриття гробниці лорд Карнарвон з незрозумілої причини страшенно занервував. Близьке сусідство усипальниці обтяжувало його, і він виїхав, навіть не дочекавшися складання списку знайдених скарбів. Потім почалася серія дивних смертей. Перший раптово помирає лорд Карнарвон, один із керівників розкопок. Потім — його брат, дружина, друзі, доглядальниця...
За кілька років померли двадцять дві особи. Одні з них побували у склепі Тутанхамона, інші досліджували його мумію. Кожного разу смерті були раптові, непередбачувані. Загибель чатувала на відомих у ті роки археологів і лікарів, істориків і лінгвістів, тою чи іншою мірою причетних до вивчення гробниці Тутанхамона. У «теорію прокляття фараонів» не вписується лише доля наукового керівника експедиції — Картера. Він благополучно дожив до 67 років. Проте лиховісна легенда жива й дотепер.
За десятиліття її було доповнено новими подробицями і навіть передісторією, згідно з якою випадки «помсти фараонів» траплялися ще до епопеї із гробницею Тутанхамона. Зокрема, лікар Ост-Індської компанії Гендерсон, котрий викрав у 1805 році у Фівах дві мумії, через рік збожеволів. Швед Ф. Лідман, який багато подорожував Єгиптом, зібрав велику колекцію награбованих із гробниць речей. Але підготовлена ним до відправлення вона в 1875 році раптово згоріла на складі в Константинополі.
Ще один вражаючий випадок стався з мумією великої віщунки Давнього Єгипту Аменофіс ІV. Її мумія знаходилася в трюмі «Титаніка». Під її головою нібито лежала фігурка бога Осиріса з написом: «Повстань з праху, і погляд твій знищить усіх, хто постане на твоєму шляху». Мумія була коштовним вантажем, і капітан «Титаніка» помістив її у відсік за капітанським містком.
Останньою відомою жертвою «прокляття фараонів» став єгипетський археолог Мохаммед Закарія Гонейм, який у 1952—1954 роках зробив низку важливих відкриттів. Він, зокрема, розкрив і дослідив піраміду фараона Сехемхета, сина першого будівника пірамід Джосера. Тоді під час розчищення підземного ходу загинув один із робітників. А в 1957 році трагічно загинув сам Гонейм.
Утім, нещастя тим, хто порушив спокій сановних небіжчиків, обіцяли не тільки єгипетські жреці. Чимало історій, від яких серце холоне, пов’язано з могилами давніх інків, з індійськими та китайськими усипальницями. У нашій країні історії про «прокляття скіфських царів» у певних колах не менш популярні, ніж «страшилки» з Долини царів.
Скіфські кургани не даремно називають степовими пірамідами. За розмірами та кількістю скарбів вони не можуть суперничати з єгипетськими похованнями. Проте, з огляду на страшні похоронні ритуали скіфів і кількість людських жертв, що їх приносили під час поховання владики, деякі люди стверджують: «сила» стародавніх охоронних заклять в обох випадках цілком порівнянна. На підтвердження наводять долі кількох відомих українських скіфологів, котрі пішли з життя вочевидь передчасно. Треба зазначити, що в середовищі і археологів, і новоявлених грабіжників стародавніх могил існує чимало забобонів і свій «професійний фольклор», пов’язаний із древнім прокляттям.
Є безліч цілком наукових пояснень згаданих мною трагічних фактів. І насамперед — наявність у давніх похованнях хвороботворних вірусів, бактерій та грибків. Однак ні біологічні, ні фізичні, ні хімічні теорії неспроможні пояснити всі випадки трагічних збігів і ті відчуття пригніченості, тривоги, а часом і підсвідомого страху, що, за свідченнями очевидців, які брали участь у розкопках, виникають у людей поблизу поховань. Містика, можливо, і не має до цього жодного стосунку, але природа довколишніх явищ набагато складніша й різноманітніша ніж прямолінійні матеріалістичні уявлення. І, мабуть, до древніх застережень, які мають цілком визначений, хоч поки що й не зрозумілий нам зміст, варто дослухатися.
