Із досьє «ГУ»
Анатолій КЛИМЕНКО. Народний депутат України по 24-му виборчому округу (Дніпропетровськ). У 1983 році закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут, у 1987 — Вищі курси КДБ СРСР, у 1999 — Дніпропетровський державний університет за спеціальністю правознавство. Після служби в армії працював агрономом у радгоспі, в управлінні СБУ Дніпропетровської області, заступником голови виконкому Дніпропетровської міськради (1994—1999), заступником голови Дніпропетровської облдержадміністрації (1999—2002). Безпартійний. Член Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, член депутатської фракції партій ППУ і «Трудова Україна».
— Анатолію Володимировичу, як ставляться ваші виборці до того, що входите до парламентської більшості? Багато хто з політиків критикує її: мовляв, вказівка з Банкової — і всі дружно натискують кнопки, «як треба»...
— А хіба меншість натискує на кнопки якось інакше? Хіба опозиційні фракції і блоки не дають «вказівок»? Не треба казочок. Вказівка — і всі дружно оточили трибуну! Відмашка — і покинули зал! І всі кнопки також натискуються, «як треба»... Зате балачок про демократію і вільне волевиявлення — хоч греблю гати.
Я не поділяю парламент на благородних і неблагородних. Ми всі — одне ціле. І всі однаково відповідальні перед тими, хто делегував нам свої повноваження. Просто та частина парламенту, яку називають більшістю, справді взяла на себе відповідальність за рішення, які треба приймати в ім’я України. І це не високі слова. Нехай ті, хто критикує більшість, приїдуть у мій 24-й округ і почують усе на свою адресу на власні вуха. То таке почують, що в «Голосі України» з етичних міркувань не надрукуєш!
— Маєте на увазі депутатів, які пройшли в парламент за партійними списками?
— Насамперед. Скоро вже два роки новому парламенту, а я у своєму окрузі не бачив жодного із «списочників». Зате всі біля трибуни! У кращому разі, коли приїздять до Дніпропетровська, то збирають мітинги в центрі міста на вимитому асфальті. А пройти околицями? Побувати на вулицях і в будинках, що тонуть у підтопленнях, на яких немає світла, де процвітає п’янство й наркоманія. Де про асфальт лише мріють...
Якось ми домовилися з народним депутатом Леонідом Сергієнком так: він у своєму окрузі, а я у своєму розпитаємо виборців, кого з народних депутатів- «списочників» вони знають. І чи знають, хто до якої партії належить. Нехай на мене не ображаються «списочники» і соціологи, але вони дуже часто видають бажане за дійсне. Бо знаєте, який був результат? У кращому разі — люди називали два-три прізвища.
— Тобто ви твердо за те, щоб зберегти депутатів-мажоритарників?
— Більш ніж твердо! Рано переходити Україні на пропорційну систему виборів. Ще надто багато в нас підтоплених вулиць і холодних дитячих садків. А з депутатською допомогою хоч не все, але щось та можна вирішувати.
— Але головна турбота народного депутата — приймати закони.
— Тож давайте приймати! Хто проти? Про легалізацію тіньової економіки, скажімо. Щоб українська гривня працювала на Україну, а не на багатий закордон. Ці питання вже давно назріли. Але дуже сумніваюся, що за такі законопроекти у Верховній Раді проголосують усі. А от розмов про патріотизм та любов до України стільки, що вуха в’януть. Насправді усе набагато простіше: нині любов до України вимірюється вкладеною в Україну гривнею. Вклав — значить патріот, і незалежно від того, куди ти входиш — до більшості чи меншості, або належиш до якоїсь іншої політичної течії. А не вклав — усі розмови про високу любов до Вітчизни це лише балачки.
— Ви очолюєте неформальне об’єднання депутатів від Дніпропетровщини. Чи приносить така група області якусь користь?
— Таку групу ще офіційно не зареєстровано у парламенті, але її створено за ініціативи голови Дніпропетровської обласної держадміністрації Володимира Яцуби. Досить серйозне випробування група пройшла в період формування бюджету на 2004 рік. І хоча люди в ній різні, однак інтереси Дніпропетровщини можемо обстоювати спільно.
— Які ваші прогнози щодо майбутніх президентських виборів?
— Галасу буде багато. Скандалів також. Бруду — цистернами! А виберуть не крик і не скандал, а реальність. Нині багато в чому вже з’явилася або з’являється стабільність. Хіба треба все розвалювати, щоб лише задовольнити чиїсь примхи і бажання? Це питання, на мою думку, і буде вирішальне, коли настане час вибору.
