Давно колись державні номерні знаки автотранспорту були не чим іншим, як звичайнісінькими автомобільними номерами. Повільно спливали десятиліття і таким же неквапом з’являлися нові серії номерів. Але таке враження про звичайний характер автономерної галузі є суто зовнішнім. Всередині фахового кола автодорожників і тоді вирувало справжнє життя: науковці прискіпливо вивчали вплив кольору номерного знака і кольору напису на ньому на чіткість їх сприйняття працівниками ДАІ та учасниками дорожнього руху. За сталінщини номери були жовті, а написи — чорні. Автори численних дисертацій достеменно довели, що найкраще видно білі написи на чорному тлі. І тому майбутні шістдесятники їздили вже з чорно-білими номерами на уславлених вітчизняних марках — «Запорожцях», «Москвичах», «Волгах» та «Жигулях». Епоха розвиненого соціалізму принесла і нові наукові відкриття: з’ясувалося, що кращої комбінації, аніж чорний напис на білому фоні, неможливо навіть вигадати. Отож у довгождану перебудову та благословенну незалежність ми в’їхали з біло-чорними номерами, і гадки не маючи, яка автономерна феєрія чекає нас попереду.
А попереду нас чатувало падіння залізної завіси і, разом з нею, поява не знаних раніше моделей. Так з’явився автомобіль під узагальненою назвою «іномарка», завдяки якому золотий мільярд людства з полегшенням позбувся клопоту з утилізацією відпрацьованого автотранспорту. Одночасно вибоїстими нашими дорогами покотилися зразки потойбічної своєю вартістю та недоступністю когорти «крутих» автомобілів.
Отож на одній і тій же дорозі водночас могли зустрітися антикварний горбатий «Запорожець» і, скажімо, рідний брат золотого унітаза — «Майбах» або ж «Роллс-Ройс»!.. Про яку таку справедливість, соціальну чи загальнолюдську, або ж громадську злагоду в цьому разі могла йти мова, коли і на вищезгаданому ганебному металобрухтові, і на вінцеві сучасних світових технологій було начеплено абсолютно однакові ширвжиткові бляшанки?!.. І до чого тоді оті теревені та розпачливі зойки про відсутність омріяних інвестицій і торжества інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку, коли потенційного іноземного інвестора та майбутнього економічного месію жде брутальна совдепівська зрівнялівка на кожному квадратному метрі наших розбитих автошляхів?!..
Аж ось — нарешті! Брехня, буцімто нема пророка у своїй вітчизні... Авжеж, є кому потурбуватися про її таку нещасливу поки що долю!.. І першим кроком у цьому бачиться сміливе запровадження розмаїття держномерів: синіх, зелених, жовтих, білих, червоних... На цьому веселковому тлі нині, завдяки лаконічним АП, КМ, ВР тощо, безпомилково відрізниш від сірої бляклої маси особливу гідність окремих учасників дорожнього руху: від співробітників дипломатичного корпусу до народних обранців. Запроваджена система всеохоплююча й досконала: навіть у межах біло-чорних номерних знаків допитлива людина швидко вирізнить достойника — власника, скажімо, величної серії ОО — від якогось сіромахи, що зветься КЕ, КТ або ж, закашляєшся від сміху, — КХ...
Але, як це в нас заведено, щось гарне й корисне робиться лише наполовину. Чи багато варта новітня автономерна реформа, якщо формально учасник дорожнього руху з достойними номерами має такі ж звичайнісінькі права й обов’язки на шляху, як і бомжуватий власник «каліхворнійських» номерів з Мартусівки або ж Глевахи?.. Чи справедливо це, що власник шестисотого «Мерседеса» мусить, наприклад, поступатися дорогою власникові жигулівської шістки тільки через те, що вона (шістка!) наближається до першого буцімто справа?!.. Риторичне, погодьтеся, запитання...
Справедливості заради і задля торжества розуму треба рухатися й далі до світлого майбутнього. Для цього конче потрібно доповнити позитивні зміни подальшими новаціями. Наприклад, до високоповажного ОО додати, скажімо, ПП, що означатиме «перевага в проїзді», ПО — перевага в обгоні, ПН — перевага в наїзді і, нарешті, ВП — усі переваги!
Лише тоді правила дорожнього руху відповідатимуть високим реаліям нашого життя та інтересам тієї частини нашого суспільства, яка їх заслужила своєю звитяжною працею задля процвітання й слави нашого багатостраждального народу, який з вдячністю відповість їм за це всенародним лаконічним: ве пе!
