Чи можна порушити байдужість пасажира метро, та ще й вихідного дня? Здавалося, що так і будемо їхати мовчки, безглуздо роздивляючись рекламні плакати. Але раптом почули ніжний дзвіночок — і чисті хлопчачі голоси заспівали різдвяних пісень. Справжніх!
У вагон метро зайшли колядники. Не можу втримати цікавості, розпитую хлопців. 12-річні Назар і Женя приїхали до Києва з Нових Петрівців. У столичному метрополітені колядують не вперше. Бізнес прибутковий — вдається заробити по декілька сот гривень. Колись наколядували п’ять кілограмів дріб’язку, тож самим було важкувато впоратися. Допомагає батько одного з хлопців, який тримається на відстані. Він, власне, і придумав колядувати в метро, навчив хлопців давніх співів, костюми волхвів зробила дружина. Ага, думаю, заробляє на дітях. «Та ні, — сміється. — Спитайте в них самі. Один хоче відеоприставку, другий — теж щось надумав. А ми так — позичаємо іноді, коли треба». Назар і Женя кивають: «Так. Наколядуємо — і робитимемо, що схочемо!»
Міліціонери все зрозуміли, тож хлопців не чіпали. Пасажири дістали грошики, посміхаються, підспівують. І було чудово, коли в нудному метро лунали справжні давні колядки.
