У житті часто буває, що найменша деталь у ланцюзі якихось подій має ключове значення. Забувши її, просто втрачаєш зв’язок з минулим.
Сусідський пес Барсик, роздобувши де-небудь чергову кісточку, неодмінно ніс її за будинок, де біля льоху в нього було улюблене місце. Якщо він не мав якихось собачих справ, то обов’язково лежав саме там, хоча будка його була зовсім в іншому місці. Один раз привезли шифер для ремонту даху і склали його на улюбленому місці собаки. Що поробиш, довелося змінювати місце відпочинку. Через місяць шифер забрали, але до свого місця Барсик на той час вже охолонув, і більше тут не з’являвся. Минув ще час, і тут вирішили зробити квітник. Коли почали копати землю, почали з’являтися кісти — одна, друга... кілька десятків кісток сховав свого часу тут Барсик. Сам пес, спостерігаючи, які скарби витягають із землі, божеволів від горя. Адже він зовсім забув про свій скарб! Барсик скавучав, бігав колами, не вірячи своїм очам і, мабуть, останніми словами проклинав власну забудькуватість. Кістки собаці віддали, але він сам собі, мабуть, пробачити не міг. Коли наступного дня господар вийшов у двір, то побачив пса, який ретельно перекопує лапами землю в місці, де був скарб. Цікаво, що квітник посадили лише тоді, коли місце обнесли високою огорожею — Барсик регулярно переривав землю в пошуках втрачених скарбів.
А мій товариш по службі Юра розповів ось таку історію. Одного разу після служби він із двома друзями відзначав якусь дуже важливу суто чоловічу подію, і один з його друзів перебрав. Довелося його тягти додому «в чотири руки». Знаючи суворий норов дружини товариша, друзі не зважилися здати бездиханне тіло, як то кажуть, за описом із рук у руки. Обнишпоривши кишені стомленого бійця, Юра знайшов ключі від квартири. Піднявшись на сходовий майданчик, дуже тихо відчинили двері до квартири, впихнули в чорний отвір товариша і, захлопнувши двері, пішли.
Уранці Юру розбудив телефонний дзвінок. Телефонувала дружина друга, що перебрав, Маша. «Де мій чоловік?!» — грізно запитувала вона. — «Адже вчора ви разом пили!». Юра у відповідь мукав щось нерозбірливе, не в змозі зрозуміти що до чого. Після цього ще півгодини перебував у тяжких роздумах. Помилилися будинком? Але ситуація, як у фільмі «З легким паром», щоб підійшли ключі від чужої квартири, дуже малоймовірна. До того ж Юра не раз бував у друга в гостях, помилитися просто не міг. Він почав згадувати деталі, і тут сяйнув жахливий здогад. Здається, дещо він усе-таки забув... Тремтячими руками Юра набрав номер телефону друга. «Маша, ти тільки не лякайся... Відкрий вхідні двері, будь ласка», — попросив він.
Здогад Юри був правильний. Про це довго згадували всі учасники події, і навіть Маша, що пережила неабиякий стрес. Адже коли вона відчинила двері, до квартири ввалився її благовірний. Друзі забули, що в його квартирі — подвійні вхідні двері. Так бідолаха і спав стоячи всю ніч, затиснутий між дверима.
