З цією непересічною людиною нас пов’язує 36-річна дружба. Валентин Павлович Уткін щойно завершив виступи на льоду. І наш дует почав дружно подавати до «Спортивної газети» звіти про матчі хокейного «Динамо» в чемпіонаті Союзу.
Зізнаюся, що старший друг справляв на мене неабиякий вплив. І це чудово, адже він був і є прекрасним сім’янином, великим поборником здорового способу життя. Саме завдяки Валентинові Павловичу кілька десятків років тому утворилася незвична група здоров’я, до якої, мов магнітом, тягло людей різного віку і професій. Футбол у залі й сауна стали обов’язковими для популярного артиста Аліма Федоринського, кінорежисерів Вадима Ільєнка і Володимира Крайнєва, директора Інституту мікробіології імені Заболотного, членкора НАН Валентина Підгорського. Свого часу в цьому теплому й щирому сімейному колі бував і незабутній Іван Миколайчук.
І ми, кілька журналістів, дуже щасливі, що належимо до такого славного гурту, відчуваємо постійну потребу в неповторному спілкуванні.
Це, як кажуть, одна з яскравих граней характеру Валентина Уткіна — тяга до людей, вміння згуртувати їх, створити душевну атмосферу. Але головне в його житті — хокей, якому він вірно й успішно служить тривалий час.
Колись, на початку шістдесятих років минулого сторіччя, Валентин Павлович разом із кількома десятками своєрідних піонерів, гравців провідних російських клубів назавжди залишив Москву, гарантоване місце в елітному «Локомотиві», де став бронзовим призером чемпіонату СРСР, і подався в Україну піднімати тамтешній хокей.
І йому разом із колегами вдалося засіяти незоране поле, яке згодом дало щедрий врожай. Місія виправдала себе сповна. Український хокей став тоді провідним у країні. «Сокіл» виграв «бронзу» чемпіонату, юнаки стали чемпіонами країни. Десятки українців у різних юнацьких та молодіжних збірних Союзу ставали переможцями і призерами численних чемпіонатів світу та Європи. Кияни Валерій Ширяєв і Дмитро Христич удостоїлися звання чемпіонів світу серед дорослих, а Олексій Житник виборов олімпійське «золото».
Зрозуміло, що до всіх цих звитяг безпосередньо причетний заслужений тренер України Валентин Уткін. Адже протягом тривалого часу він очолює СДЮШОР «Сокіл» (Київ), з якої і злітали оті славні птахи-чемпіони. Валентин Павлович свого часу згуртував чудовий колектив тренерів — Валерія Голдобіна, В’ячеслава Соколова, Олександра Сеуканда, Костянтина Гаврилова, Анатолія Ніколаєва, Віктора Чибирєва, Бориса Голцева, Вадима Сибірка, Юрія Крилова, Володимира Разіна та інших. Вони поставили на потік підготовку класних майстрів, яких належно оцінив хокейний світ.
Можливо, свого часу Валентин Павлович, завершивши кар’єру гравця, повернувся б до Москви. Але в Києві знайшов свій дім, щастя. Вірним другом на все життя стала дружина Світлана. А найбільше втішається наш герой тим, що його син Андрій підхопив у батька естафету й успішно готує хокейний резерв для України в школі, яку закінчив сам.
У ці дні, коли шановний Валентин Павлович Уткін відзначає своє 70-річчя (просто не віриться, коли дивишся на цю молоду, жваву, спортивної статури людину), йому казатимуть чимало теплих і щирих слів. А ми, його вірні друзі, бажаємо Павловичу сто років і не менше. Будьмо!
