Важка дорога до себе

Не приховуватиму: мені завжди імпонував Леонід Кравчук — як державний діяч і політик. Можливо, саме тому важко писати про нього.

З другого боку, його життя ніби постійно на видноті, однак він і досі продовжує дивувати не тільки журналістів, а й політологів. Понад те, його позиція стає часом одкровенням і навіть для однопартійців — соціал-демократів об’єднаних.

Водночас постать Леоніда Кравчука настільки суперечлива, що лише окремі політики та журналісти не дозволяли собі «кидати каміння» на його адресу. Однак, як сказав Сергій Єсенін, «велике бачиться на віддалі». Ось лише кілька епізодів з його життя, про які поки що не говорять вголос.

Скажімо, дехто з нинішніх народних депутатів міг би розповісти, що 1990 року тодішній секретар ЦК КПУ з ідеології покликав їх до себе у кабінет після того, як Центральний Комітет рекомендував первинним організаціям виключити їх із КПРС, і сказав:

— Хлопці, не чекайте, доки вас виключать, подайте заяви про вихід із партії самі, і вас внесуть на руках до Верховної Ради.

Вони могли б розповісти, як 1992 року, після нелегких переговорів про долю уряду Вітольда Фокіна, відмовилися підтримати кандидатуру тодішнього прем’єра, і Леонід Кравчук їм сказав:

— Коли вам було тяжко, я вас підтримав, а ви мене сьогодні зрадили.

Напевне, могли б, але не захочуть, бо правду розповісти дуже тяжко. Особливо про себе.

Однак, хоч як там було, Україна за часів президентства Леоніда Кравчука з честю пройшла всі випробування.

Сьогодні мало хто пам’ятає, що нинішня російська армія, яка й досі перебуває у Придністров’ї, була у підпорядкуванні Одеського військового округу. І, якби її вчасно не передали Росії, то Україну могли звинуватити в агресії проти маленької Молдови. Тим паче що саме в той період — березень 1992 року — тривало формування національних Збройних Сил.

Завдяки мудрості та виваженості Леоніда Кравчука вдалося розв’язати і «кримський вузол», який у 1991 році намагався зав’язати на шиї України тодішній Центр. «Нарив» зрештою вдалося вилікувати 1994 року, хоча гарячі голови висаджували «десант» на кримській землі ще 1992-го, не думаючи про наслідки свого «походу».

Сьогодні, напевне, ніхто не захоче розказати правду про президентські вибори 1994 року. Однак відомо, що уже тоді були порушення законодавства, які вплинули на підсумок перегонів. Леонідові Кравчуку пропонували оскаржити результати, однак той категорично відмовився це робити. І Україна — першою з пострадянських республік — показала приклад цивілізованої передачі влади одного Президента іншому.

Цікаво, що на останній прес-конференції у ролі глави держави Леонід Кравчук сказав моїм колегам, що вони, які скаржилися на відсутність в Україні свободи слова під час його президентства, ще відчують на собі справжню силу цензури. Але чи пам’ятають ці слова ті, хто «воював» тоді й нині «воює» за свободу слова?

Власне, кожен крок Леоніда Кравчука, у тому числі й обрання його 1994 року народним депутатом, розглядався під мікроскопом і викликав суперечливі оцінки політиків.

Я свідомо оминув те, що відбулося у Біловезькій Пущі. Зверну увагу лише на таке. Через 280 років після Переяславської Ради на Волині народилася людина, якій доля надала можливість поставити крапку в 300-літній історії Російської імперії. Цікаво, що Біловезька Пуща сусідить з Волинню. Збіг обставин чи все-таки закономірність?

«У всякого своя доля і свій шлях широкий», — писав Тарас Шевченко. Не в кожного вистачає мужності знайти свій шлях. І не тільки знайти, а і з честю його пройти. Леонід Кравчук його пройшов.