«Негри люблять молоко», «Бультер’єр», «Танець пінгвіна», «Коралі», «Технофайт»... Неоромантична група «Скрябін» була і залишається в Україні однією з найекстравагантніших. Її тексти — справжня революція. Шалено-навіжене серце «Скрябіна» — народний улюбленець, височенний патлатий Кузьма. Андрій Кузьменко народився у Львівській області. З дитинства був «козирним чуваком». Мріяв стати водієм сміттєвоза, бо це «романтично». Створив панк-гурт «Цепная реакция». За освітою — лікар-невропатолог. На перших курсах інституту ховав під медичним чепчиком ірокез. 1989 року Рой, Шура і Кузьма заснували групу «Скрябін».
Андрій захоплюється велосипедами і авто. Любить їздити з шаленою швидкістю, слухаючи кльовий польський музон. «Інакше, — каже, —можу і врізатись». Забобонний, ходить і плює через ліве плече. Понад усе в житті любить свою дочку Барбару. Мріє «виселити всіх придурків на безлюдний острів», а ще — зустрітися з прибульцями.
— Знаєш, Андрію, дехто каже, що в нас у країні є шоу, але нема бізнесу, а хтось — навпаки. Яка твоя думка з цього приводу?
— Насправді, думаю, з нашим шоу-бізнесом усе в порядку. І сьогодні він здатен конкурувати не тільки з російською, а й із західною естрадою. Візьмімо, наприклад, «Океан Ельзи». Спочатку була дуже копітка робота з підготовки проекту, потім — надзвичайно сильний мас-медійний влив інформації в ринок. І все: вони — популярні. А коли тебе знають величезні маси людей, звичайно, зростає відсоток тих, кому ти цікавий, кому подобаєшся, хто буде ходити на твої концерти і купувати диски. Так само зараз і у випадку з Русланою. Раніше її матеріал цікавив лише деякі верстви населення, а тепер, коли вона змогла підготувавти справді якісний проект, маємо зовсім інший результат. З цього приводу я хотів би кілька важливих речей закинути нашій молоді, яка починає співати: люди, не можна показувати напівфабрикати! Доводьте матеріал до такого стану, щоб він був чогось вартий, щоб його цікаво було засвітити. Не обов’язково одразу писати цілі альбоми. Можна зробити одну пісню, попрацювати над нею, довести всім, що вона таки сильна.
— А як ти починав? Знаю, що перші кроки група «Скрябін» робила в Новояворівську...
— Так. Але ми все робили неправильно, бо не знали правил гри, просто дивилися на Польщу і вважали, що таланту та ентузіазму достатньо. Все було на рівні дружніх стосунків: десь колеги розкрутили, десь колеги запросили... Так і жили. Ми нікому не довіряли, думали, що продюсери, які пропонували контракти й роботу, хочуть нас задурити. Зрозуміли все пізніше.
— Сленг залишився вашою фішкою...
— Так, звичайно! Вакарчук співає літературною, а ми — сленгом. Я так борюся за те, щоб українська не перетворилася на другу латинську, на мертву.
...Ми граємо те, що граємо, тащимось від своєї музики і даруємо її людям. Жодних «запредєльних» мрій у нас нема. Коли людина щось таке собі малює, то часто розчаровується і депресує. Треба бавитись життям.
— А тепер — твої побажання на новий рік усім нам.
— Культурна ситуація в нашій країні змінюється на краще. І це — класна тенденція. Тим людям, які хочуть пов’язати своє життя з музикою, хочу побажати, щоб 2004 рік став до них прихильним. Бо талантів багато, але більшість із них невідомі. Користуючись нагодою, всіх читачів вітаю з Новим роком і Різдвом Христовим, бажаю їм любові та хорошої музики!
Бесіду вела Дарія ГОРСЬКА.
