Найбільш незахищені і вразливі в нашій державі — люди похилого віку. На їхню долю випали лихоліття голодомору, фашистське нашестя, повоєнна розруха. Втратили здоров’я, заощадження в банках, напівголодні, напіводягнені. Про їхнє жалюгідне становище йдеться чи не в кожному листі до редакції «Голосу України». Але і в них, виявляється, можна теж красти...
За три роки на посаді начальника відділення поштового зв’язку одного з районів Дніпропетровської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» Катерина Стеблинська роботу вивчила добре, проблем не мала жодних ні зі співробітниками, ні з клієнтами. А більшість їх — пенсіонери, малозабезпечені чи матері-одиначки.
Традиційно після робочого дня усі відомості і кошти — невиплачені та отримані як абонплата за радіо, телефон, телебачення — працівники відділення віддавали на зберігання начальникові. А гроші, як відомо, велика спокуса. Піддалась їй і Катерина Петрівна. Достеменно знаючи, що один з одержувачів пенсії уже кілька днів, як помер, вона розписалася за нього у відомості й отримала 74,70 гривні. Наступного місяця покійний збагатив її ще на 90 гривень.
З часом почали коїтися дивні речі: прийшовши по пенсію, старенькі виявляли, що гроші вони вже отримали. І довести, що то не так, було неможливо: у графі стояв власноручний підпис. Люди почали скаржитися начальникові відділення зв’язку, тобто самій же Катерині Петрівні. А пропадали не лише пенсії. Кудись дівалися грошові перекази, абонентська плата за радіо і телефони, допомога на дітей.
Щоб залагодити скарги і не дати їм розповсюджуватися далі, начальник відділення запрошувала скаржників до свого кабінету і видавала їм заборговані пенсії, перекази. Щасливчики отримували свої кошти і щиро дякували добрій жінці, навіть не підозрюючи, що ці гроші нею ж «позичені» в іншого клієнта.
Варто зазначити, що Катерина Стеблинська — жінка поважного віку і невдовзі теж мала поповнити армію пенсіонерів. Але навіть така обставина її не зупиняла перед тим, що вона чинила.
У судовій справі лише перелік отриманих грошей шляхом підробки підписів займає 43 сторінки. Суми різні: від 2 гривень 47 копійок (абонплата за радіо) до 1 тисячі 580 гривень (зарплата працівників відділення зв’язку), всього 259 епізодів. З жовтня 2000-го по червень 2001 року, за неповних дев’ять місяців, Стеблинська вкрала 45 тисяч 504 гривні 76 копійок.
Остаточно заплутавшись, вона потім придумала, що одного разу з її кабінету хтось невідомий викрав 23 тисячі гривень. Про випадок боялася, мовляв, розповідати, щоб не втратити роботу, позичила у знайомих під відсотки необхідну суму. Оскільки віддавати треба було вже 30 тисяч, вона й придумала такий спосіб повернення боргу.
Під час обшуку в її кабінеті виявлено стос паперів, на яких були зазначені суми і прізвища тих, у кого вона брала гроші. Можливо, вона й справді якимсь чином сподівалася виплутатися з тенет боргів, у які потрапила.
Та коштів, котрі надходили в касу відділення для видачі пенсій, допомоги, переказів, не вистачало для погашення недостачі, а позичити велику суму не було в кого.
У червні, після численних скарг громадян, у відділення нагрянула позачергова перевірка з міського вузла зв’язку, яка виявила недостачу в 19 тисяч 252 гривні 47 копійок. Тут Стеблинська добровільно видала ревізорам списки громадян, які не отримували пенсії, перекази, матеріальну допомогу, відомості на зарплату співробітників без підписів.
Розслідуванням зайнялися компетентні органи, справу передали до суду. Заводський районний суд Дніпродзержинська засудив Стеблинську Катерину Петрівну на чотири роки позбавлення волі (умовно) без права три роки обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.
Дніпропетровський апеляційний суд за апеляцією прокурора призначив Стеблинській чотири роки позбавлення волі з конфіскацією усього майна, без права два роки обіймати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.
Але крапку ставити рано: під час чергового розгляду справи Верховним Судом України за апеляцією Стеблинської виявлено ряд помилок, допущених Апеляційним судом, вирок... скасовано, а справу повернуто на повторний розгляд.
Від автора. За характером роботи журналістам часто доводиться спілкуватися з поштовиками. Це люди працьовиті, чесні і найбільшою мірою розуміють відповідальність, яка лягла на них. Адже поштові відділення сьогодні — це єдиний зв’язок з навколишнім світом. Особливо в глибинці, де доводиться поєднувати роботу листоноші з обов’язками сестри милосердя, а керівникам відділень бути банківськими працівниками, комірниками, продавцями. Не хочу, щоб через одну паршиву вівцю найменша тінь підозри падала на когось із них.
Марія Давиденко.
P. S. В інтересах слідства ім’я та прізвище «героїні» змінено.
