«Гільйотина», «флібустьєрство», «батоги» — ці страшні слова, виявляється, можуть мати цілком «мирний» характер. Коли йдеться про парламентську практику. «Гільйотина» — всього-на-всього один із методів обмеження дебатів у парламентах деяких країн, «флібустьєрство» — зловживання регламентом у сенаті Конгресу США, «батоги» — партійні організатори в парламентах. Про все це і багато іншого можна довідатися з організаційного видання — «Парламентаризм: Словник-довідник», підготовленого доктором філософських наук, професором П. Шляхтуном і виданого парламентським видавництвом.
Словник-довідник містить визначення та опис понад 700 термінів і понять, найуживаніших у теорії і практиці парламентаризму. Йдеться про вибори як найважливіший засіб формування парламенту, політичні партії — головні суб’єкти виборчого процесу і парламентської діяльності, структуру, компетенцію і функціонування парламенту.
Підготовлений на основі зарубіжного та українського законодавства, широкого кола літературних джерел, словник-довідник є вагомим внеском у науку конституційного права. Крім визначення та опису відповідних термінів і понять, значна частина яких виокремлена і описана автором уперше, статті словника містять низку важливих узагальнень. З деякими із них було б особливо корисно ознайомитися нашим політикам. Наприклад: «За наявності вільного мандата і відсутності фракційного (партійного) примусу депутат може відстоювати у парламенті не загальнонаціональні чи партійні, а власні і вузькогрупові інтереси» (с. 24); «Відсутність розвиненої партійної системи, що опосередковує відносини між виборцями і парламентом, може призвести до перетворення парламенту на арену боротьби персональних вузькогрупових інтересів, жодним чином не зв’язаних з інтересами виборців» (с. 91); «В ідеалі республіка змішаного типу покликана бути поєднанням сильної президентської влади і ефективного парламентського контролю за діяльністю уряду. На практиці її президентсько-парламентарний різновид нерідко тяжіє до авторитарного правління, обраного на загальних виборах і наділеного великими повноваженнями глави держави» (с. 120).
Чи це, бува, не про нас? Зрештою, нехай про це читач судить сам, порівнюючи українську практику із світовим досвідом — у словнику детально описано наявні форми державного правління, різні типи політичних і державних режимів. Книжка, безперечно, буде корисною для політиків, державних службовців, журналістів, науковців, викладачів, студентів. На жаль, скористатися нею зможуть аж ніяк не всі бажаючі — її наклад становить лише 500 примірників, тоді як тільки народних депутатів, для яких книжка повинна бути настільною, у нас 450.
