Макроуроки та пріоритети майбутнього

Поза сумнівом, країні до снаги двозначні темпи економічного зростання. Нині економіка уподібнюється до важкоатлета, штанга якого поважчала на кілька кілограмів. Нічого особливого, якщо пам’ятати, що 7—8 відсотків приросту мають інерційну природу, тобто зумовлені вони інвестиційними та структурними перетвореннями минулих років. Решта — результат задоволення зовнішнього попиту, реалізації врожаю на рівні сільськогосподарського сезону 2000—2002 років і фінансової стабільності. Але можна досягати економічного зростання і не розвиватися при цьому. Це — перший макровузлик, з яким ми повинні йти у 2004 рік. Підстав для ейфорії від таких дивовижних темпів зростання не повинно бути хоча б тому, що інфляція в Україні лише загнана в підпілля. Вона подавлена, пригнічена, але не знищена. Її коріння — дисбаланс продовольчого ринку та незавершеність реформ у сфері природних монополій. Не забуваймо й про те, що з 2000 року ми не мали такого зростання хлібних цін. Хоча слід визнати, що базова інфляція (2—4 відсотки) близька до європейських стандартів, проте нехтувати загрозою цінового стресу означало б не врахувати силу-силенну економічних та політичних ризиків, які на нас полюватимуть у 2004 році. Це — друга пам’ятка, якою ми не можемо нехтувати.

Валютний курс української гривні торік повсякчас сприяв експортерам — пам’ятаймо про це. Реальна девальвація до євро посилила інтерес експортерів до європейських ринків та їхній торговий потенціал для України. Нехай імпорт подорожчав і посилював інфляцію — ми поки що цього не відчули. Зате девальвація долара до рубля, більш помірна інфляція в Україні, ніж у Росії, неабияким чином сприяли торгівлі українськими товарами і на традиційних ринках, що поліпшувало платіжний баланс країни. Головне, Національний банк упродовж минулого року мав постійну можливість підтримувати експортерів валютним курсом. І робив це не знецінюючи українську валюту до долара і не знижуючи рівень життя українців. Але експорт мають підтримувати самі виробники, натискаючи на важелі підвищення продуктивності праці. Це — третій макроурок.

Якість економічного зростання минулого року не сприяла розв’язанню всіх суперечностей. Де плюс — там мінус. Стабільний курс (навіть з деякою ревальвацією) гривні наражається на відчутний інфляційний податок за підсумками року. Високе зростання ВВП — на майже непомітні зміни у структурі виробництва. Рекордний індустріальний випуск продукції та послуг — на кризу в аграрному секторі. Справжній інвестиційний вибух (32 відсотки за дев’ять місяців!) — на очевидне гальмування зростання реальних доходів населення. Рекордні валютні резерви країни — на зростання зовнішнього боргу. Стабільна облікова ставка Нацбанку — на уповільнення зниження вартості кредитів комерційних банків, а безпрецедентне зростання кредитної активності наражається на зародження потенціалу погіршення кредитних портфелів. Окрема розмова про бюджетні доходи, які зростали так стрімко, що в Держказначействі та на місцях не встигали витрачати їх. Отже, маємо четвертий тугий вузлик із суперечностей.

П’ята пам’ятка — бюджетна. Можна привітати те, з якою календарною точністю ми розпочали і закінчили бюджетний процес. Але макроекономічний фундамент бюджету закладено із запасом. Можна мати зростання ВВП краще від прогнозу, але не мати відповідного надходження доходів. Можна мати і більше доходів, однак бути неготовими до вчасного їх використання через затягування з пристосуванням Держказначейства до управління єдиним рахунком. Або через неготовність бюджетоотримувачів скористатися цим щастям. А тим часом це веде до подорожчання кредитних ресурсів на міжбанківському ринку і непланованого вилучення гривні з реального сектору. Цього року також є перспектива одержання додаткових доходів, а отож і ризик повернення до ручного управління цими доходами.

На мою думку, Нацбанк не повинен жертвувати довготривалою фінансовою стабільністю задля утримання економічного зростання. Пріоритети на 2004-й продиктував 2003 рік. Найголовніший — берегти як зіницю ока здоров’я гривні. А відтак слід обстоювати низьку інфляцію, для чого треба знизити траєкторію зростання споживчих цін до 5—6 відсотків, захистивши гривню від інфляційної ерозії. Перспективи економічного зростання, бюджетне і сальдо платіжного балансу дають підстави стверджувати: гривня буде і міцна, і стабільна.

Курсове значення гривні по відношенню до інших валют доцільно підтримувати у такий спосіб, щоб не гальмувати експорт української продукції і стимулювати інвестиційний імпорт та зростання доходів громадян. Гривня може бути дещо посилена до євро за рахунок зміцнення її по відношенню до долара та гальмування девальвації курсу долара до євро, яке рано чи пізно відбудеться. Реальний ефективний курс до євро бажано забезпечувати переважно завдяки наближенню показника української інфляції до європейських стандартів.

Цього року слід генерувати нову хвилю валютної лібералізації: ймовірне зменшення нормативу обов’язкового продажу валюти, поступовий перехід до страхування ризиків через форвардні та ф’ючерсні операції тощо. Слід вивести валютні резерви на рівень надійного перевищення тримісячного критерію фінансування потреб імпорту.

Далі — про грошову пропозицію. Вона має задовольняти попит економіки та споживачів. Керуючись цим пріоритетом, Нацбанк підтримає економічне зростання, і передусім у галузях з найбільшим резервом і позитивного, і негативного впливу на динаміку прикінцевих доходів (АПК, експортний сектор). Для цього слід керуватися такими орієнтирами, як модернізація рефінансування і, зокрема, пошук альтернативи чинному механізму його довгострокового формату (банківська кооперація, іпотечне кредитування, створення банку сприяння розвитку, отже, умов, які дали б змогу в другому півріччі знизити облікову ставку рефінансування). Ми маємо активніше сприяти здешевленню банківських кредитів через співучасть у законодавчому оформленні захисту прав кредиторів і налагодження необхідної взаємодії з Держказначейством у питаннях балансування грошової пропозиції, яку забезпечують канали емісії НБУ і пульсуючі залишки коштів уряду на рахунках Нацбанку. Треба добитися поновлення активних операцій на ринку державних цінних паперів.

Третій пріоритет — гроші мають бути не тільки здорові й достатні, а й захищені від неефективного менеджменту банківського сектору. У цьому контексті актуальні будуть такі реформаторські кроки: а) забезпечення входу банківської системи у новий норматив достатності капіталу; б) посилення нагляду з метою протидії зростанню «поганих позик» у кредитних портфелях; в) підготовка до виходу на нові рівні капіталізації; г) посилення боротьби з відмиванням грошей; д) лібералізація доступу іноземних банків до ринку послуг в Україні.

Переходу від рецесії зростання до стагнації і падіння, як очікували деякі скептично налаштовані «пророки», торік не сталося — економіка знову на піднесенні завдяки макрохвилям 2000-го і 2002 років. Особливо відзначу роботу урядовців у кризовому 1998 році, що забезпечило відновлення фінансової стабільності 1999 року. Засівали нинішній успіх у 1999 році. Матимемо чи ні повнокровну п’ятирічку економічного зростання на зламі 2004—2005 років, тепер залежить передусім від наших вправності та мудрості.