Шановна редакціє! Звертаюся до вас по допомогу, знаючи, що газету читають у багатьох сім’ях. Може, зарадять моєму горю люди. Вже більше 10 років, як пропав мій син Микола Дорошенко, 1961 року народження. Після закінчення Мало-Висторопського технікуму він працював агрономом у Радомлянському відділку Півненківського цукрозаводу. Потім у Калінінграді плавав два роки на плавбазі «Ленінська іскра». Останнє місце роботи — нафтопромисли Нижньовартовська.
У 1991 році приїхав син у відпустку додому. На той час дружина тяжко захворіла і померла на його руках. Через рік Микола знову приїхав у Вишневе, жалів, що я проживаю самотньо. Проводжаючи на вокзалі сина, а це було 2 листопада 1992 року, ніби відчувало моє серце біду: просив його не їхати, залишитися. Тим більше, що він збирався одружуватися. Микола тоді пообіцяв розрахуватися з роботи і повернутися остаточно. Взяв у Сумах квиток на літак з посадкою в Харкові, щоб заїхати ще на день до сестри. Незабаром отримую листа з Нижньовартовська з запитанням, чому син не з’явився в строк на роботу. Кинулися з дочкою, бо син так до неї і не зайшов, шукати в Харкові, обійшли всі лікарні, морги, заявили у всі відділення міліції. Безрезультатно.
Минули роки, побував я в багатьох ворожок, провидців: усі запевняють, що син живий, вісточка прийде з Західної України, мовляв, десь він там. Три роки тому звертався я і на телепередачу «Жди мене», добре всім відому.
Якось заїхав у село земляк, розпитує про новини. Почув, що мій Микола пропав безвісти, здивувався. Згадав, що тоді вони їхали в одному купе вагона, та Микола зійшов у Харкові, а він далі поїхав.
17 листопада цього року приїхала на вихідний внучка, студентка з Сум. Чекаючи поїзда, зайшла у вокзал. А там телевізор працює. Чує — щось про Тростянець кажуть. Зацікавилася. Виступає чоловік, схожий на мого другого сина Сергія (а вони з Миколою і справді дуже схожі), шукає рідних. Згадує, що колись вийшов з поїзда, його побили до непритомності, обібрали, пам’ятає, як боляче зривали з пальця печатку (вона була золота). Два тижні пролежав у лікарні. Завдяки міцному молодому організму вижив, але пам’ять втратив. Уривки з пам’яті — це красива природа Тростянця, сестра, брат і батько, мати померла. А ще — як їхав на заробітки. Тепер живе на Львівщині, працює у підприємця і весь час розшукує рідню.
Показав онучці фото Миколи, підтвердила, що дуже схожий. Поїхали з донькою в Київ на телебачення, але нас там не прийняли, сказавши, що такі сюжети відправляють на передачу «Жди мене». Написали туди, відповіли, що нічого не одержували. Тому й звертаюся до тростянчан з проханням, хто пам’ятає ту передачу, повідомити, по якому каналу транслювалася, щоб точніша адреса була. Бо тепер не знаю, куди ще звертатися. Щастя було так близько і пройшло мимо. Але ми всі надіємось на зустріч.
Вишневе
Тростянецького району
Сумської області.
