Діда мороза треба любити. Так вважає Юрій Борисьонок, знаний київський Дід Мороз. У Юрія Дмитровича в цьому році творчий ювілей — він почав «морозити» сорок років тому. І вже тридцять літ займається цим професіонально. Та навіть якби Юрій Борисьонок не мав такого дідморозного стажу і не був відомим актором у Театрі юного глядача (шанувальники знають його по виставах «Король Дроздобород», «Кіт у чоботях», «Том Сойєр» тощо), ця роль йому все одно вдавалася б. Бо як одним личить маска героя-коханця або негідника чи лопуха, так Юрієві Дмитровичу — роль Діда Мороза. Високий, ставний, з низьким оксамитовим голосом і розміреною мовою, він схожий на чарівника.
Якщо в чотири роки дитина сприймає усе за чисту монету, то шестилітнє чадо доводиться переконувати у справжності Діда Мороза. А для цього треба зробити щось дивовижне. У Юрія Дмитровича є, кажуть, коронний номер: «31 числа візьми маленьку ялинову гілочку, поклади її під подушку, і тобі присниться чарівний сон. А під ялинкою буде подаруночок. Що ти хочеш?» Відповідь — це сигнал для мами й тата. Але найцікавіше, що дітям справді сняться гарні кольорові сни.
Юрій Дмитрович уже вісімнадцять років працює на новорічних ранках у Центральному палаці дітей та юнацтва. А довгий час «дідував» у дитячих садках. Він приходив навіть до найменших — в ясельки. Це, каже Юрій Дмитрович, — жах для Діда Мороза: спробуй розвеселити діток, яким два—два з половиною роки! Заходить здоровий дідуган з товстим голосом — а вони у плач!
Юрій Дмитрович зізнається, що з дітками все-таки більше любить працювати. Бо з дорослими суцільний клопіт. Років п’ять тому Юрія Борисьонка запросили до нічного клубу. Там стриптиз, танці...
— Підійшла дівчина, добряче напідпитку, — розповідає Юрій Дмитрович. — Каже: «Діду, я хочу з тобою танцювати. А знаєш, як я вмію?» І робить «колесо». Сукня опускається, а під сукнею — нічого! Мені треба було якось викручуватися. Кажу: «Дуже навіть гарно!» Тут якийсь молодик підскакує: «Діду, дай палицю!» Мій посох врятували міцні хлопці з охорони. Питають: «Дідусю Мороз, якісь проблеми?» — «Та ось хлопець на паличку зазіхає». — «Працюйте, дідусю, працюйте...» І так чемненько, але міцненько взяли його попідруки...
А буває, жінки хильнуть зайвого: за бороду смикають, їм хочеться потанцювати і перевірити, чи все в Діда Мороза справжнє.
— А чи сам Дід Мороз уживає? — питаю.
— Я дозволяю собі випивати дві-три чарки. З випивкою трапився ще один цікавий випадок. Це було у Гродно. Новий рік у Будинку офіцерів. Лейтенанти в одному залі, капітани в другому і так далі. Мені треба було зайти в кожну кімнату з привітаннями. А там обов’язково наллють добре: усі хочуть, щоб Дід Мороз випив з ними. Мій колега-фокусник дав мені такий реквізит: на поясі під шубою — грілка, під рукою — гумова груша, з’єднана трубочкою зі склянкою. Робиш вигляд, що п’єш зі своєї склянки, грушу потроху відпускаєш, а вона всмоктує рідину. Пив, що наливали! Виходжу з кімнати, дістаю грушу, наповнену спиртним, — і в грілку. Назбирав п’ять літрів такого коктейлю, що навмисне і не зробиш! Тією сумішшю і відзначили з колегами Новий рік.
Юрій Борисьонок — популярний Дід Мороз. Його часто запрошують на корпоративні вечірки, а «великі люди» — бізнесмени, народні депутати — і на домашні свята.
— З чим приходить Дід Мороз до дітей таких батьків?
— Найчастіше дарують електромобілі, залізниці розміром на півкімнати, дівчаткам — ляльки. Якось чотирирічній дівчинці подарували ляльку, удвічі вищу за неї. Ото вона зраділа, обняла зразу.
Дід Мороз починається з костюма, вважає Юрій Дмитрович. Один з перших, ще в студентські роки, для Юрія Дмитровича мама пошила з жовтого бархатного покривала. Тепер у нього є дві шуби, борода зі справжнього волосся і ноу-хау Юрія Дмитровича — «чарівний» ціпок, з якого вилітає конфеті. Після одного випадку, коли забув бороду (буває!), завів список джентльменського дідморозівського набору: грим, дзеркало, борода, вуса, брови, перука, шапка, рукавиці, шаровари, чоботи, шуба, пояс, мішок, посох.
Удома Юрій Дмитрович не «морозить». Там хоче бути просто дідом, без костюма і гриму.
— А ви справжній дід?
— Безперечно. Моєму старшому онукові 18 років, онучці — 12.
Для Юрія Борисьонка Дід Мороз — це професія. Складна, а іноді й дещо екстремальна.
— Довелося якось «морозити» на ковзанах, — згадує мій співрозмовник. — А я катався востаннє років сорок тому. Вийшов на лід, покатався трохи — упрів так, що мусив перевдягнутися. А потім як роздрочився — годину пробув на ковзанах. Згадав повороти, піруети, почав з дітьми у квача грати... І жодного разу не впав.
