Де живе Дід Мороз?

Нелегке запитання. Тим паче що з кожним роком кількість «резиденцій» Діда Мороза збільшується. Приміром, нинішнього року в Біловезькій Пущі в різьблених теремах оселили білоруського Діда, і на старий Новий рік до нього з офіційним візитом приїде російський колега з Великого Устюга. Тож не здивуюся, якщо невдовзі десь у Карпатах отримає постійну прописку і український Морозенко. Але є одне місце, яке, за загальним визнанням, є батьківщиною Діда Мороза. Це Лапландія. Рішенням ООН її з 1984 року офіційно проголошено землею Діда Мороза.

Оскільки Полярне коло далеченько від Києва, то про подробиці життя Діда Мороза—Санта-Клауса (по-фінському Йоулупуккі) «ГУ» вирішив дізнатися набагато ближче. А саме у Посольстві Фінляндії в Україні.

Почну з того, що пані посол Лаура РЕЙНІЛЯ  і глава відділу преси та культури посольства пані Єнні КОР’ЮС відкрили мені страшну таємницю.

Виявляється, у Лапландії живе не один Санта, а цілих два! Річ не лише в тім, що одному Дідусеві не впоратися з роботою, а в тім, що фінський Дід Мороз — мандрівник. Залишати ж господарство без нагляду не годиться, тому один Санта постійно перебуває в резиденції, а другий у цей час спілкується з дітьми за межами Фінляндії. До речі, цього року «виїзний» Дідусь побував і в Україні.

І якщо наші дітлахи до питання про існування Діда Мороза ставляться з певною часткою недовіри, то фінські — на 100 відсотків вірять у нього. Та й як не вірити, адже однією з фінських традицій є обов’язкова поява Санти в кожній оселі на Різдво.

— У нашій родині доти, доки не виросла дочка, роль Діда Мороза виконував мій батько, — розповідає пані Рейніля. — Мені здається, що вона ніколи навіть не підозрювала, що в костюмі Санти виступає її рідний дід. Пізніше, коли маскарад нам уже здавався недоречним, дочка вирішила зберегти традицію і стала сама наряджатися Дідом Морозом, щоб усі члени нашої родини саме з рук «чарівника» отримували подарунки і мали змогу відповідати однаково захопливе «Є!» на традиційне запитання: «Тут є гарні діти?»

Знаєте, у нашій країні прийнято на Святвечір бути вдома, тому машин на дорогах практично немає. І тільки Санта-Клауси поспішають, щоб привітати когось зі святом. Якщо такого вечора пройтися містом, створюється враження, що потрапив у місто Дідів Морозів, котрі на максимальній швидкості прямують до святкового столу...

Отже, фінського Діда Мороза кличуть Йоулупуккі. Його нелегке для вимови, зокрема й українців, ім’я складається з двох частин: «йоулу» — Різдво, і це зрозуміло, та «пуккі» — козел... Чому саме козел? З’ясовується, колись дуже давно Різдво і Новий рік були язичницькими святами, що супроводжувалися обрядами, пов’язаними з певним божеством. Саме його і обряджали у шкури тварин. Пізніше нібито вже й Дід Мороз вдягав хутряну шубу і навіть їздив верхи на козлику.

Є ще одне припущення, чому Йоулупуккі асоціюється з кимось у шкурі тварини. Згідно з цією версією (про неї, до речі, не чули у Фінляндії) колись давно тим, хто заблукав у лісі, допомагала знайти дорогу... снігова людина. З розповідей врятованих, що стали легендами, і виник образ доброго різдвяного духа. На думку американських дослідників, котрі висунули таку версію, снігова людина — «єті» та Йоулупуккі мало не один і той самий персонаж!

Так чи інакше, давні традиції лежать в основі сучасних. Нині одягнений уже не в шкуру, а в червоний жупан Дід Мороз приносить у кожну оселю великий кошик із подарунками, і діти, як і багато сторіч тому, славлять його, влаштовуючи танок. Потім Дід Мороз розповідає, з якої далечіні він приїхав — із самої Лапландії! А це довга-довга дорога...

«По зимових сопках біжить лисиця, хвіст якої висікає із заметів іскри до самого неба» — це Лапландія. Вона є найпівнічнішою провінцією Фінляндії. Лапландія — це полярні ночі взимку і незахідне сонце влітку.

— Це такий величезний простір, що ти просто почуваєшся маленьким і самотнім, — розповідає Лаура Рейніля. — Я пам’ятаю, років десять тому каталася там на лижах і раптом зрозуміла, що можу заблукати, адже навколо самі лише однакові пагорби і жодної живої душі. Дивишся на годинник і бачиш: 9-та година. А чого — ранку чи вечора? Незрозуміло...

Столиця Лапландії — Рованіємі розташована біля самого Полярного кола. У цьому казковому місті і живе приблизно з 60-х років минулого століття Дід Мороз.

Єнні Кор’юс згадує, що раніше на запитання дітей про те, де мешкає Дід Мороз, більшість фінів відповідали непевно: «Десь там, у Лапландії». Правда, деякі уточнювали, що на горі Корватунтурі («корва» — сопка і «тунтурі» — вухо; за формою гора нагадує заячі вуха). Саме завдяки цій горі-вуху Йоулупуккі чує бажання всіх дітей.

Однак це «десь там», на думку фінів, було занадто близько до кордону із СРСР. Тому Дід Мороз зрештою став столичним мешканцем. А в гості до нього щорічно приїжджає стільки людей, що аеропорт містечка довелося розширити. До останнього часу туди прилітали навіть «Конкордами»!

Різдвяне свято у фінів присвячено родині, а ось Новий рік — інша річ. Його зустрічають у гомінливих компаніях, із друзями. Як пояснила пані посол, нині фіни полюбляють багато подорожувати, і Новий рік, а іноді й Різдво зустрічають у теплих екзотичних країнах. А чи бувають узагалі фіни в гостях у Йоулупуккі в Лапландії, чи це виключно місце паломництва туристів?

Як з’ясувалося, фіни полюбляють приїжджати до Лапландії в лютому-березні, щоб покататися на лижах. До речі, як сказала Лаура Рейніля, катаються на лижах тут іноді навіть у травні!

Фінські діти найчастіше їздять сюди не так з батьками, як зі шкільними екскурсіями. Адже, крім Діда Мороза, тут є ще на що подивитися. Наприкінці 20-х років минулого століття на роздоріжжі шляхів із Соданкюля до Рованіємі встановили щит, що позначає точку Полярного кола. Відтоді це місце стало меккою для туристів і школярів, біля якого вони зупиняються і фотографуються. «Це робиться так, щоб одна нога опинилася за Полярним колом!» — пояснює Єнні Кор’юс.

Цікаво, що перша будівля на Полярному колі з’явилася в 1950 році. Її спорудили спеціально для пані Елеонори Рузвельт, котра відвідала ці місця.

Разом із Йоулупуккі в Рованіємі живуть гноми та його дружина Муорі. Утім, існуванню останньої у Фінляндії не надають великого значення. (Мої співрозмовниці навіть замислилися, чи є вона. Потім вирішили, що все-таки є.) А от гноми навіть дуже потрібні. Причому не тільки, аби допомагати Дідові Морозу, а й щоб спостерігати за маленькими гостями. Бо ж мало що може статися!

Одним з визначних місць Рованіємі є поштова контора Діда Мороза. Сотні тисяч листів із більш ніж 150 країн світу стікаються сюди. Листівки з найпотаємнішими мріями надходять протягом усього року. А в передноворічні дні листи привозять величезними вантажівками. Природно, що Дід Мороз і гноми, які допомагають йому, найчастіше не встигають відповісти кожному. Тому найбільше відповідей надсилають у ті країни, звідки прийшла найбільша кількість листів. Приміром, останніми роками японські дітлахи просто-таки завалюють Діда Мороза своїми листівками. Й відповідно японці мають більше шансів отримати відповідь. Звісно ж, кожен лист не пишуть окремо, є спеціальні стандартні бланки, у які лише вписують ім’я дитини.

Але іноді, як зауважила Єнні Кор’юс, пошта Діда Мороза одержує такі листи, на які просто не можна відповісти за шаблоном. На такі послання, що особливо зворушили серця гномів, Санта усе-таки відповідає особисто.

У Фінляндії кульмінаційний момент року — Святвечір, а не саме Різдво чи Новий рік. Рівно опівдні оголошується «Різдвяний спокій» у Турку — колишній столиці Фінляндії. Більшість фінів слухає по радіо церемонію, що знаменує початок свята. Потім родини сідають за перший різдвяний стіл.

Після цього виступає із привітаннями президент країни. Традиційно він (чи, як тепер, вона) виголошує промову фінською і шведською мовами. Утім, глава держави вітає фінів і з Новим роком. Проте не опівночі: у фінів не прийнято садовити за свій різдвяний чи новорічний стіл «президента в телевізорі». Ну а президент із келихом —узагалі нонсенс.

«Телевізійні святкові шоу — це розвага для самотніх людей», — упевнена пані посол. І у Фінляндії в принципі посиденьки за святковим столом обходяться без телевізора.

До свята готують так багато страв, що потім господиня може кілька днів не перейматися тим, чим нагодувати сім’ю. Найчастіше на різдвяних їстівних запасах дотягують навіть до Нового року. До речі, на відміну від різдвяних кулінарних ласощів на Новий рік у Фінляндії не гріх з’їсти і банальні сосиски з яєчнею.

Сам день Різдва проходить у Фінляндії спокійно. Усі пересичені їжею, зустріччю з Дідом Морозом, подарунками, тому традиційно це дуже тихий день.

— Найкращим подарунком для моєї мами завжди була книжка, — згадує Лаура Рейніля. — Зазвичай це був детектив. І саме на Різдво мама дозволяла собі нічого не робити, а тільки читати, читати, читати.

Наостанок залишилося з’ясувати, що Йоулупуккі п’є. З’ясувалося, усупереч нашим стереотипам він не непитущий, а-ля кока-коколовий Санта-Клаус, і водночас не відзначається почервонінням носа та нетвердою ходою, як російський Дід Мороз. Улюбленим напоєм Йоулупуккі є глінтвейн. Тож для всіх охочих відчути себе в районі Полярного кола пропонуємо його рецепт:

у велику каструлю вилити одну пляшку червоного вина, 2—3 столові ложки мадери (за бажання), додати 1/2 чашки (чи за смаком) нерафінованого цукру, 1/3 чашки родзинок, 1—2 коричні палички, 5—6 цілих гвоздик, помаранчову цедру, 1/4 чашки стружок ошпареного мигдалю. Гріти повільно, поки напій не почне парувати. Зрідка помішувати і пробувати, коли хочеться. Не доводити до температури, навіть близької до температури кипіння! Просто тримати теплим. Перед поданням на стіл можна за бажання додати горілки.

Якщо горілки додати багато, цілком можливі видіння оленів та північного сяйва.