До нас — із небуття

Улітку 1994 року експедиція Полтавського центру охорони та досліджень пам’яток археології управління культури облдержадміністрації, очолювана Олександром Супруненком, досліджуючи Більський курганний некрополь поблизу села Глинське, наштовхнулася на групове поховання ІV століття до нашої ери. І хоча воно було пограбоване ще в давнину, деякі знайдені речі переконливо свідчили, що то було останнє пристановище якогось давнього можновладця. Поряд із ним лежали останки жінки у високому головному уборі, оздобленому золотими бляшками із зображенням голови бога Діоніса. Напевно, за тогочасним звичаєм її відправили на той світ разом із померлим чоловіком. А щоб там було кому догоджати їм, убили і поклали поряд двох слуг.

У похованні найкраще зберігся череп жінки. Центр звернувся до полтавського антрополога Сергія Горбенка з проханням зробити графічну реконструкцію обличчя. Дослідник заходився над ним чаклувати: виміряти кожну кісточку, відстані між ними, зіставляти зі спеціальними таблицями. І після копіткої праці, врешті-решт, з’явилося графічне зображення жінки, яка жила 2400 років тому. Перед нами з небуття відродилася стародавня землячка (на честь унікальної археологічної пам’ятки Більського городища назвемо її Білянкою). Це — молода жінка, 30—35 років, досить приємна на вигляд. Вона перша із такої давнини, зовнішність якої нам відома. Отож, із цілковитим правом можемо величати її Праматір’ю, а ще — нашою Нефертіті (була така красуня — дружина давньоєгипетського фараона).

— Що ще можна про неї сказати? — ділиться думками Сергій Олександрович. — З антропологічної точки зору її вигляд дещо відрізняється від реконструйованих мною раніше зображень скіфського царя, полтавського кочівника-ординця, аланки з поховання ІІ ст. н. е., знайденого поблизу міста Пунтуаз, що під Парижем. У тих в обличчях поєднуються європейські та монгольські риси (так званий ірано-туранський тип). А в неї — чисто іранський тип, без домішок. Якось до мене потрапила книжка про скульптуру Північної Індії. І я з подивом побачив там зображення людей, обличчя котрих схожі на обличчя жінки з Більського городища.

Антрополог Сергій Олександрович Горбенко закінчив Полтавський медичний стоматологічний інститут, потім історичний факультет Львівського університету, захистив дисертацію, є кандидатом медичних наук, працював у Полтавській медстоматакадемії. Вже тривалий час він займається унікальною справою: за розмірами і конфігурацією кісток черепа відновлює обличчя людини. Він відтворив зовнішній вигляд оспіваного у «Слові о полку Ігоревім» могутнього князя Ярослава Осмомисла, галицького боярина XІІ ст., скіфського царя ІІІ ст. до н. е. з Придністров’я, кочівника XІІІ ст. з півдня нашого краю. На жаль, нині вчений у Полтаві вже як гість. Чотири роки він працює у Львові, очолює Інститут антропології при тамтешньому Музеї релігії. Тож один із останніх його доробків пов’язаний з історією Львівщини, — реконструйоване зображення рицаря Фредеріка Гербурта.

Гербурти досить знаний у Західній Україні та Польщі аристократичний рід. Походить він із Моравії. В Україні брати Гербурти заснували відомі Олеський і Фельштинський замки. Рицарі з цього роду відзначилися хоробрістю у Грюнвальдській битві. Очолюваний Фредеріком Гербуртом загін воїнів охороняв важливу фортецю — Сокальський замок. У 1519 році на це укріплення напали татари. Загін стійко оборонявся від ворогів, які значно переважали його за чисельністю. Особливу хоробрість виявив Фредерік. У цьому бою він загинув. Його тіло впало в річку Західний Буг. Там випадково його останки у повному рицарському обладунку і було знайдено аж у 1954 році. Через 482 роки мужній воїн знову постав із небуття. Нині скульптурний портрет рицаря — один з унікальних експонатів філії Львівської галереї мистецтв, що розташована в Олеському замку — родовому гнізді Гербуртів.

— У наповненому багатьма подіями життєписі рицаря мене вразила одна деталь, — розповідає науковець. — Гербуртові дістався у спадок від предків викуваний ще в XІІІ ст., ймовірно, арабськими зброярами меч. Ця зброя вірно служила йому в бойовищах. Похований разом із рицарем меч пролежав у досить вологому середовищі понад чотири століття. Але іржа ледь-ледь торкнулася його. Отакими дивними, навіть для нас, знаннями і майстерністю володіли ковалі ще тисячу років тому.

Заповітна мета пана Горбенка —перетворити Інститут антропології на центр, де зосереджувалися б різноманітні дослідження з реконструкції людського обличчя. Це й відтворення зовнішнього вигляду історичних осіб (скільки їх у нас в Україні малознаних, маловідомих!). Це й потреби криміналістики, встановлення батьківства, спорідненості. Це й використання суто індивідуальних ознак людини під час розробки сигналізації, спеціальних документів тощо. Але все це — поки що тільки мрія. Коштів інституту майже не виділяють. Хоча на Заході вже добре збагнули неабиякі перспективи й вигідність досліджень саме в цьому напрямі.

Інституту антропології вдалося налагодити тісні контакти з французькими колегами з Нантського та Ліонського університетів. У результаті співпраці з’явилося постале з небуття згадане вище зображення амазонки ІІ ст. н. е. (аланки-кавалеристки з римського легіону) і скульптурний портрет святого Бернарда де Клерво. Це дуже шанований у католицькому світі та у Франції церковний діяч XІІ ст. н. е., який зробив вагомий внесок у розвиток науки в цій країні, був засновником ордену тамплієрів, організатором другого хрестового походу. Його ім’я носять відомий і нині орден бернардинців, багато церков. У кафедральному соборі міста Труа зберігалися мощі святого. Багато хто приходив вклонитися їм. «Якби показувати не тільки мощі, а й реальну подобу святого, то бажаючих поглянути на нього було б значно більше», — дійшли висновку представники влади і в місті, і в департаменті та запропонували українському антропологові відновити лик святого. Пропозиція була вельми приваблива, і він відразу пристав на неї. Але коли пізніше вдалося докладніше оглянути череп Бернарда, то розкаявся у своєму поспішному рішенні. Власне черепа, як такого, не було. За вісім століть служителі храму відпилювали від нього шматочок за шматочком як цілющі реліквії. І до нашого часу дійшла лише третина лицевої частини, без особливо важливих нижньої щелепи і лоба.

— Та відступати було пізно. Врешті-решт, я розробив власну методику з реконструювання розмірів частин черепа, яких не вистачало. Окрім того, на доповнення до встановлених всесвітньо відомим антропологом Герасимовим чотирьох типів очних западин виявив ще один — кельтський. Взагалі варто додати, що людина дуже симетричне створіння. Особливо це стосується її обличчя. Там все дуже точно і тонко підігнано природою: і розміри кожної кісточки, і товщина кожного м’яза, і розташування лінії росту волосся тощо. Модні нині операції на обличчі для зміни зовнішності — то наруга над запрограмованими особливостями організму, і він прагне відновити їх. Адже недарма ці операції потім доводиться досить часто повторювати.

Французькі фахівці високо оцінили зроблений Горбенком скульптурний портрет святого Бернарда. Хід реконструкції викликав неабиякий інтерес, йому було присвячено спеціальну виставку. Її відвідали 20 тисяч осіб. Відтворення лику святого зробило Бернарда де Клерво ще ближчим і доступнішим для його шанувальників. За цю працю губернатор департаменту Об Філіп Адно у своєму листі до посольства України висловив сердечну подяку і нашій державі, і науковцеві за його внесок у зміцнення дружби між французьким та українським народами.

На творчість нашого антрополога звернула увагу і влада міста Клері. Однією з головних реліквій цього міста є останки короля Луї XІ, що зберігаються в базиліці місцевого собору Нотр Дам де Клері. Цей король (він правив у 1461—1483 роках) вирізняється з-поміж своїх численних колег тим, що завершив об’єднання Франції в єдину могутню державу, сприяв розвитку в країні торгівлі, ремісництва. За це й має велику шану в народі. Відтворення образу короля, безперечно, сприяло б підвищенню туристської принадності Клері. Тому влада міста й запропонувала Сергієві Олександровичу реконструювати зображення Луї XІ. Горбенко взявся й за цю справу, хоча вона виявилася досить-таки складною. Як з’ясувалося під час обстеження, кістки, що вважалися прахом короля, насправді були останками п’ятьох різних осіб. Чимало часу тривали копіткі дослідження антрополога, в результаті яких він розділив та ідентифікував їх. Окрім останків короля, С. Горбенку вдалося виділити кістки ще трьох відомих французьких діячів того періоду. Невдовзі король Людовик XІ уже, як кажуть, вагомо, грубо, зримо з’явиться перед очима нащадків.

Можна лише позаздрити французам, як наполегливо вони прагнуть вивчити і відтворити свою історію, та успішно використовують для цього зусилля не лише своїх, а й чужих науковців. Схоже, що нам до цього ще далеко.

Полтавська область.