На вулиці було ще по-літньому тепло, коли в слухавку ввірвався голос давнього комсомольського друга і колеги Геннадія Звягінцева, який приїхав з далекої Якутії до свого сина Віктора, матроса Чорноморського флоту. Звичайно, був вечір спогадів, а потім — до сьогоднішнього дня. Де працюєш, як платять, чи цікава робота, як родина, діти, онуки? Побачивши на столі свіжий номер «Голосу України», Геннадій швидко пробіг його очима, узяв із собою в готель почитати. Потім приніс і з порога: «Молодець, ти завжди вміла вибирати відмінну роботу. Ця газета мені дуже сподобалася, у всякому разі, на мою думку, цікавіша за нашу, російську парламентську. Обов’язково передплачу «Голос». І помчав на чергову екскурсію пам’ятними місцями Севастополя.
Увечері висловлював у слухавку невдоволення, що зміг підписати на «Голос України» тільки нашу загальну подругу комсомольської юності, яка проживає в Балаклаві. А для Якутії в передплаті відмовили. «Нічого, приїду додому — передплачу, — сказав Геннадій на прощання і попросив сфотографуватися у фірмовій футболці від «ГУ», — в Мирному всім друзям і знайомим показуватиму і агітуватиму за твою газету».
Кілька днів тому надійшов лист із далекої Якутії, Геннадій повідомив, що оформити там передплату на нашу газету неможливо, щось ми недопрацювали тут. «Але «Голос України» усе одно читаю, — повідомив колега, — щоправда, в Інтернеті й українською мовою, яку вже трохи й забув. Отож наступного року приїду, розмовлятимемо тільки українською».
