Служба зайнятості: нові підходи у розв’язанні проблеми

На думку фахівців, в Україні створено потужну систему працевлаштування. На території держави діють 674 центри зайнятості. За тринадцять років послугами цих служб скористалися понад 20 мільйонів громадян. 5,5 мільйона — отримали роботу, а більш як мільйон безробітних опанували новими професіями.

Можна привести ще чимало цифр, які свідчать про здобутки у сфері зайнятості населення. Але одне із головних досягнень, за словами директора Центру зайнятості, керівника виконавчої дирекції Фонду загальнодержавного соціального страхування України на випадок безробіття Володимира Галицького, система почала працювати на ідеологічно нових засадах — за принципом соціального страхування. З 2001 року набув чинності закон «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Створено спеціальний фонд, із якого виділяють кошти на працевлаштування. Для людини це означає впевненість у завтрашньому дні. Адже тепер соціальний захист не залежить від стану бюджету. Крім того, диференційована страхова система дала змогу позбутися горезвісної «зрівнялівки», коли однакову допомогу з безробіття отримував і той, хто пропрацював двадцять років, і той, хто  один рік. (До речі, Україна — єдина з країн СНД працює за такою системою.)

Прикметно, що рік у рік зростає кількість людей, які приходять за допомогою до таких установ. Якщо у 1995 році послугами служб зайнятості користувався кожен п’ятий безробітний, то цього року —кожен другий. Адже в центрах зайнятості і вакансії підшукають, і допоможуть отримати нову спеціальність. А якщо людина не може знайти роботу і з новою професією — таку категорія безробітних називають «неконкурентними» — з фонду виділяють кошти для створення на підприємстві додаткових робочих місць, тобто фінансують річну заробітну плату (не нижчу від середньої по області) для працівника і у такий спосіб влаштовують його на роботу.

Окремим пунктом у роботі центрів зайнятості — гендерне питання. Для безробітних жінок проводяться семінари, тренінги, майже в кожній службі зайнятості є дитяча кімната, де можна залишити дитину на час проведення таких заходів. Не таємниця, що представниць слабкої статі менш охоче беруть на роботу, а коли жінці за 45, то й поготів. Володимир Галицький каже, що для Державного центру зайнятості немає різниці, скільки років жінці — соціальні працівники у будь-якому разі шукатимуть для неї роботу. Раніше центри зайнятості працювали переважно з людьми, які шукають своє місце на ринку праці, нині дедалі більше підприємств звертаються до центру, який тепер виступає посередником між роботодавцем і працівником.

Сьогодні ринок праці, за словами Володимира Галицького, найбільше потребує вчителів, продавців, токарів, фрезерувальників та бухгалтерів високої кваліфікації. А от економістам та юристам, яких готує практично кожен вищий навчальний заклад, важко знайти роботу. Відповідаючи на запитання журналістів, Володимир Галицький торкнувся ситуації, коли допомогу отримують люди, котрі працюють (але не за трудовими книжками), отримують гроші в конвертах і вважаються безробітними. Володимир Михайлович каже, що таке явище — не українське ноу-хау, воно є у всіх країнах світу. А розв’язання проблеми — клопіт не тільки фонду зайнятості, а й податкових служб та Пенсійного фонду. Директор Державного центру зайнятості пообіцяв, що наступного року це питання буде врегульовано на законодавчому рівні.

Державному центру зайнятості ще доведеться вирішувати чимало питань. Проте відрадно, що в такій гострій соціально-економічній проблемі намітилися позитивні тенденції.