Школа з батьками чи без?

Отож першим її помітним і значним кроком було створення ліцею. У 1993-му Шевчук почала перевертати шкільну систему в окремо взятій установі з ніг на голову. У звичайній школі, зверніть увагу, зі звичайними педагогами. Відмовляючись від стереотипів, зашкарублих підходів до навчання і виховання дітей, вони під проводом Шевчук шукали, набиваючи гулі, прийнятні форми роботи. На уроках, позакласних заняттях, у родинах. І знайшли. Добре, що рідні стіни допомагали — вони в школі знамениті, у 1907 році зведені, освічених батьків міста бачили. У цьому дивовижному унікальному будинку розміщався колись контрактовий дім. Дух заповзятливих і успішних киян, які дбали не тільки про своє благо, і вирішили відтворити в ліцеї № 100 «Поділ».

Незабаром він відзначить перше десятиліття, і розмова про його успіхи, про те, як у ньому вчаться і працюють по-новому, — окрема.

Зараз про інше. Про сім’ю, куди ввійшли вчителі. І про школу, де повноправними учасниками навчально-виховного процесу виступають батьки.

Досить терпіти споживацькі настрої, що прижилися в часи, коли школа ні в чому не знала нестатків. Годі вчити педагогів жити, допоможіть матеріально!

Приблизно так заявила в 1997 р. Наталя Генріхівна батьківським зборам і підказала, що слід зробити, щоб педколектив давав максимум для дітей. І щоб вони винесли зі школи не тільки освіченість, а й уміння, образно кажучи, на шпагах битися і в вальсі кружляти. Словом, щоб дух попередників-добродійників ожив в умах і душах дітей. Хто не хоче бачити своє чадо розумним і всебічно розвинутим? Усі хочуть. Але за це треба платити!

Так народився благодійний фонд школи, внески до якого робляться виключно добровільно. Вісім років тому це був більш ніж сміливий почин. Це була авантюра. Але чітко основана на законі. Бажаєте допомогти — створюйте власний фонд, відкривайте (обов’язково!) рахунок у банку, платіть податки (ще обов’язковіше) і дерзайте.

Вимоги елементарні. Але чи всі навчальні заклади готові до цього альтернативного фінансування?

Аж ніяк. А оскільки все залежить від директора, від його порядності й уміння відрізняти особистий рахунок у банку від громадського, не скрізь, на жаль, правильно використовуються благодійні внески.

Про цинічні побори в школах, зловживання «ГУ» неодноразово писав. Автор давно хотів розповісти про позитивний досвід, гідний поширення.

І от дзвоник із Головного управління освіти й науки столичної міськдержадміністрації. Оксана Волошина, начальник відділу, не без гордості стверджувала: «Є такий досвід!» І запросила в ліцей № 100 «Поділ».

...Того вечора в актовому залі зібралися батьки (представники 39 класів), педагоги, учні і журналісти. Обговорювалося питання, здавалось, риторичне: школа з батьками чи без?

Багато батьків категорично відкидають ідею такої підтримки. Покладають надію на державу, скаржаться на низьку зарплату, грубо кидаючи: «Хочете жирувати за наш рахунок?»

У ліцеї «Поділ» директора зрозуміли ще у 1997-му з півслова. І підтримали.

Наталя Шевчук стверджує, що доходу благодійний фонд ліцею не дає. Створити максимальні умови для навчання і відпочинку дітей — головне його завдання. У ліцеї вже шостий рік працюють з 9 до 19. Діти — до 15-ї. Виконавши завдання на завтра, вони... відпочивають. Як кому подобається. Одні в спортзалі, інші в театрі, треті — в різних гуртках, студіях, секціях. Бачиш себе Ломоносовим чи Амосовим — штурмуй висоти на факультативних заняттях з улюблених предметів, готуйся до олімпіад і конкурсів, пиши роботу в Малу академію наук. Але обов’язково прогулюйся, пий трав’яні чаї, дивись відео... А в вихідні й на канікулах їдь із класом на екскурсії, оздоровлюйся в Криму, подорожуй. І все це — під чуйним керівництвом вчителя або няні (молодші класи). За рахунок зібраних благодійних коштів. Догляд і турбота відчуваються тут усюди: в їдальні (чотириразове харчування), у дворі, у комп’ютерному класі...

Ви готові за це платити?

Не хочете, тоді рахуйте. Скільки нервів витратите, думаючи про дитину, що без діла тиняється після занять: де вона, з ким, що робить?

А на скільки полегшите свій гаманець, наймаючи репетитора чи гувернантку, оплачуючи заняття чада в будинку творчості, спортсекції, в інтернет-кафе, бібліотеці? А дорогу врахували?

У ліцеї № 100, не виходячи, так би мовити, за ворота, діти одержують усі перераховані послуги.

Сума внесків визначається наглядовою радою, до складу якої входять батьки, вчителі і ввійде, так вирішили на згаданій зустрічі, представник учнів. Їх у школі, до слова, 1300. Більше двохсот від плати звільнені. Тобто вони вчаться, відпочивають, харчуються й оздоровлюються за рахунок імущих батьків. А ті вносять щомісяця 150 гривень (за дітей до 6 класу). Можете платити більше. У будь-якому разі директорка, вона ж глава благодійного фонду, двічі на рік звітує перед батьками за кожну копійку, витрачену на ремонти (щорічно вони «з’їдають» сотні тисяч гривень), екскурсії, харчування, оздоровлення... І, зрозуміло, додаткову зарплату співробітникам, що працюють надурочно. Часом доважок не менший від бюджетної зарплати... Але ж і трудяться вони не заради галочки.

Ліцей № 100 «Поділ», треба відзначити, — найкраща шкільна установа Києва. Підтвердження тому — показники участі та перемог в учнівських олімпіадах. Сказати, що діти з «Подолу» знаннями на голову вищі за багатьох однолітків, — нічого не сказати. Практично 100% випускників вступають до вузів.

Більшість дітей, зрозуміло, не з бідних. «У двох класах, де я веду уроки, — половина «мобілізована» і приїжджає в ліцей на іномарках», — відзначив один їхній педагог.

Побільше б таких, додам. Тоді за рахунок добродійників освіту зможуть одержати і сироти, і обдаровані діти з незаможних родин.

Чи кожна школа повинна мати благодійні фонди? Гадаю, так. Може, на банківські рахунки багатьох і не надходитимуть такі великі суми, як у «Подолі», але без допомоги батьків школа не виживе. Нехай вона буде скромніша за умовами навчання, головне — щоб батьки вірили в директора і його колег. Знали, що вкладений в їхніх дітей капітал завтра збільшиться.

— Крім матеріального фактора, важливі соціальний і психологічний, — відзначає Наталя Шевчук. — Людям, які вкладають свої кревні в дитину, не байдуже, чому і як її навчають. Тому у своїх стінах ми незрівнянно частіше, ніж колись, бачимо батьків. І вони, повірте, не гості. У нас ніким і ніколи не протиставляються школа і батьки. Ми єдине ціле, що і допомагає вижити в цей складний час.

Оксана Волошина, продовжуючи тему співробітництва, зазначила:

— Нам, батькам, необхідно зберегти імідж Учителя, вдержати його в школі. Приклад того, як це зробити, — ліцей «Поділ».

Їй важко заперечити, погодьтеся.

 

Київ.