Позавчора в Керчі Леонід Кучма та Володимир Путін підписали угоду між Росією та Україною про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки. Цей документ передбачає спільне використання двома країнами Керч-Єнікальської протоки і визначає Азовське море внутрішніми водами України й Росії. Стало майже реальністю (угода підлягає ратифікації) те, що досі українська сторона відганяла, як лихий сон.
«Керченська протока повинна служити однаковою мірою й Україні, і Росії... не повинна бути вузьким горлом для нормальної роботи двох сторін, — заявив гарант територіальної цілісності нашої держави і додав: — питання Азовського моря і Керченської протоки було найголовнішим і найболючішим питанням на попередніх переговорах двох президентів... Підписана угода є підтвердженням взаємного прагнення до розв’язання проблемних питань».
Здійснена розчерком двох пер «трахеотомія» «вузького горла», здається, зачепила життєво важливу артерію нашої країни, але кого цікавить ця «хірургічна» похибка на тлі масштабних підтверджень звички догоджати Москві?
Уявіть собі, хитрий сусід пропонує вам користуватися вашим городом спільно: на тій підставі, що земельні наділи поряд —ще з діда-прадіда. Будемо орати твою землю разом, каже він, а свою я і сам упораю. Ви — аби від гріха подалі — відгородились від нього парканом. А потім щось у голову стрельнуло: чого тепер сваритися з добрим сусідом — паркана маю, то хай сіє на моєму городі пшеницю... Вас би задовольнило таке «розв’язання проблемних питань»? У тому-то й річ, що, мабуть, ні. Свої грядки кровні, хто їх з доброго дива віддасть на вимогу чужого господаря? Це ж не інтереси держави...
Нагадаю, «спільна» Керч-Єнікальська протока відділяє український берег від українського ж острова Тузла. Того самого, який хотіли з’єднати дамбою з Таманським півостровом краснодарські «екологи». Тепер і їм очевидна безглуздість «бетонних» потуг: для чого було «городити море», якщо господарювати на чужій території можна з допомогою легкого пера?
Досі лоцманський збір за прохід суден Керч-Єнікальською протокою йшов у казну України, тепер ми ці гроші поділим «по-братськи». До того ж, за угодою, проходження іноземних суден в оголошених внутрішніми водах може бути тільки зі згоди обох сторін. Що це означає на практиці, здогадатися можна й без додаткових підказок. Але справа навіть не у фінансовій втраті. Україна, як на мене, зазнала політичного збитку. Після поступок у цьому питанні хто повірить, що вона збереже свої позиції з морських кордонів?
Президент Росії сказав журналістам, що вважає угоду доброю основою для «подальшої роботи з усіх питань, пов’язаних зі співпрацею в Азовському морі і Керченській протоці...» Які ще найболючіші теми муляли переговорам між сторонами? В результаті «взаємного прагнення» позбутися конфліктних питань Україна ризикує визнати навіть Київське водосховище внутрішніми водами двох держав.
