Пристрасті за автобудом

Звичайно, якщо порівнювати законопроект «Про розвиток автомобільної промисловості в Україні» з чинним Законом України «Про стимулювання автомобільної промисловості», то закон, безперечно, прогресивніший. Час усе-таки не стоїть на місці, економічні умови, що міняються, вимагають нових рішень. Зокрема, в законопроекті вводиться таке поняття, як «країна походження автомобіля». Автомобілям вітчизняного походження пропоновано надати низку преференцій, що не суперечать загальноприйнятим правилам. Йдеться про введення системи пільг для української автомобільної промисловості, наприклад, про надання підприємствам пільги з податку на прибуток, якщо її реінвестують у створення основних засобів виробництва. Крім того, законопроект створює пільгові умови на ввезення комплектувальних деталей для автомобілів, що виробляють в Україні.

Ці нововведення дійсно добрі, втім є ключова проблема, відбита в прикінцевих положеннях законопроекту. В них закріплено неприємний факт: норми закону поширюються на всіх виробників, за винятком двох автомобільних заводів. Усім підприємствам автомобільної промисловості України автори законопроекту пропонують працювати в одній системі оподаткування, тоді як Запорізький автомобільний і Львівський автомобільний заводи до 2008 року працюватимуть за умов повного офшору. Ідея створити «податковий рай» на українській території для обраних виробників уже викликала протест серед автомобілебудівників. Практично закон цілком підриває правила конкуренції на автомобільному ринку, ємність якого становить близько 2 мільярдів доларів. Можете уявити, наскільки зацікавлені власники цих підприємств у посиленні своїх позицій на ринку, по суті, виявляючись у монопольному становищі в цьому сегменті економіки. Відповідно — нескладно уявити собі почуття автолюбителів, яким примусово пропонують вибирати між звільненою від податків продукцією «обраного» автозаводу й іншими автомобілями.

Логіка подібного розвитку ситуації могла бути легко з’ясована, якби «Автозаз» був державним підприємством. Але практично населення України змушене дотепер демонструвати штучну відданість цьому автозаводу з тієї причини, що в 1997 році концерн «Деу» вирішив створити спільне підприємство з «Автозазом», інвестувавши в нього 150 мільйонів доларів. Про долю цих коштів можна принагідно сказати окремо, але нинішній власник автозаводу в Запоріжжі не має нічого спільного з південнокорейським інвестором, який розорився. А тим часом за період дії створеного тоді ж спеціального закону автомобільна промисловість України (читай — «Автозаз») одержала як пільги півтора мільярда гривень. Напевно, некоректно рахувати гроші в чужих кишенях, але в даному разі йдеться про гроші державні. Пільги — це недоотримані податки, що не стали підвищенням зарплат чи пенсій нужденним. Особливо пригнічує той факт, що ці фінансові ресурси, всупереч прописаним у попередньому законі умовам, не пішли на модернізацію виробництва. Так і не створено новий двигун, не зроблено нову кузовну конструкцію, не було істотно оновлено основні засоби виробництва. То куди тоді було спрямовано суму практично в 300 мільйонів доларів? Виходить парадоксальна ситуація: акціонерне підприємство дотується з державного бюджету. Оригінальніше трактування формули «Що добре для «Форда» — добре для Америки» придумати важко.

Можу прогнозувати, що створення штучних преференцій для деяких учасників ринку змусить інші підприємства шукати підходи для розв’язання своїх проблем. Схоже, до речі, в сучасній економічній історії України вже було. В середині 90-х років підприємства з іноземними інвестиціями, що перевищували 50 доларів США(!), мали право завозити в країну товари без сплати акцизів, ПДВ і митних зборів. Через них проходило близько 70 відсотків підакцизного імпорту. Логіка збереження пільг «Автозазу» і логіка таких імпортерів —абсолютно однакова і неприйнятна для економіки. Збереження зобов’язань, даних минулими законами, абсолютизується і підноситься до ступеня. Мало того, апологети збереження точкових пільг забувають про те, що законотворчий досвід у незалежній Україні незначний, багато помилок перших років незалежності доводиться виправляти, як-то кажуть, по ходу. Та й за нинішніх умов економічного зростання ми просто не можемо собі дозволити наступити на ті самі граблі вдруге.

Тому закон «Про розвиток автомобільної промисловості України» може бути прийнятий тільки після того, як буде назавжди відкинуто його антиконкурентну складову. Ми маємо визначитися: або підтримуємо розвиток української автомобільної промисловості, або продовжуємо роздавати пільги окремим підприємствам. На жаль, переговорний процес з узгодження цього законопроекту змусив згадати старий, ще радянський, принцип: «Правий той, у кого більше прав». Тут було і призначення засідання профільного комітету раніше попередньо призначеного терміну, і спроби проголосувати законопроект у цілому відразу після того, як сесійна зала підтримала його в першому читанні, і відсутність прагнення знайти взаємоприйнятий компроміс. Практика свідчить, що подібна непримиренна позиція виявляється в тих випадках, коли пільги підприємству залишаються останнім доказом у справі боротьби за споживача. Підміна ефективного менеджменту і сучасної маркетингової стратегії можливістю створити собі виняткові умови для розвитку не йде на користь ні окремим підприємствам, ні автомобільній промисловості загалом.