У мене ще на пам’яті рекомендації експертів Світового банку, які в середині 90-х пропонували нашому уряду реформувати систему середньої спеціальної освіти так, щоб технікуми як самостійні навчальні заклади канули в Лету. Або влилися, у кращому разі, в університети. Тому не випадково в 1996-му уряд П. Лазаренка, всупереч позиції комітету ВР, усе-таки скоротив 130 технікумів. Дотепер відновлено лише сім.
На щастя, Закон України «Про освіту» в редакції 1996 року позбавив гарячі голови спроби розтрощити середню спеціальну освіту, а в законі про вищу освіту ми чітко визначили, що ВНЗ І та ІІ рівнів акредитації готують молодшого спеціаліста, сприяють отриманню початкової вищої освіти. Такий підхід не суперечить вимогам Болонського процесу, який передбачає створення до 2010 року Європейського освітнього простору, розширення професійної мобільності громадян та зростання конкурентоспроможної європейської освіти.
Чому не суперечить? Відповідно до міжнародної стандартизації освіти ЮНЕСКО середня професійна освіта практично прирівнюється до орієнтованої вищої чи університетської вищої освіти. Оскільки приєднання до Болонського процесу передбачає створення дворівневої системи вищої освіти, яка завершується видачею диплома бакалавра, а післядипломний рівень — врученням диплома магістра, то, вважаю, нині загрози існуванню у вищих навчальних закладах І—ІІ рівня акредитації освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста немає.
На мою думку, уряд, Мінекономіки, Мінпраці повинні серйозно розібратися з нормативами нашої економіки, а отже, і з потребою кваліфікованої робочої сили, тобто з державним замовленням для технікумів, коледжів, училищ.
Нині весь глобалізований світ переживає електронний і інформаційний бум, бурхливо розвиваються біотехнології. Але пріоритетними, на думку вчених, залишаються сільське господарство і переробка продукції, виробництво руди і металів, транспортні послуги. Надбудовою над цими галузями є машинобудування, зв’язок, інформаційні системи, наука і освіта.
До речі, Закон «Про пріоритетні напрями інноваційного розвитку України» визначає вісім стратегічних довготермінових напрямів розвитку держави. Міносвіти України, педколективам слід зробити максимум, щоб структура підготовки спеціалістів відповідала вимогам перспектив розвитку України.
Нагадаю, на 1 жовтня 2003 року в Україні було понад один мільйон безробітних і одночасно потреба у висококваліфікованих робітниках і спеціалістах становила більш як 160 тисяч осіб. При цьому не забуваймо: ті, хто торгував кілька років на ринку, до верстату вже не поспішають. Отже, надія на молодь!
Упевнено заявляю: в найближчі роки найгострішою буде проблема якості робочої сили.
Якщо раніше вважалося, що на одного інженера потрібно три техніки, а на одного техніка — кілька робітників, то нині навпаки. У вік інноваційного розвитку більш затребуваними будуть фахівці з вищою освітою.
Мені можуть дорікнути щодо статті 23 Закону України «Про вищу освіту», яка нормує обов’язковий відсоток держзамовлення. Чому так гостро стоїть ця проблема? Бо уряд порушує статтю 64 закону, в якій сказано, що держзамовлення до ВНЗ І та ІІ рівнів акредитації повинно бути не менш як 100 студентів на 10 000 населення. А сьогодні ми маємо лише 62 студенти. Якщо співвідношення, яке встановлено Законом України «Про вищу освіту», витримаємо — проблем не буде.
Станіслав НІКОЛАЄНКО, народний депутат України, голова Комітету ВР з питань науки і освіти.