У понеділок відбулися парламентські слухання «Про проблему бездомних громадян та безпритульних дітей». Їх відкрив Перший заступник Голови Верховної Ради Адам Мартинюк. Він, зокрема, зазначив, що бездомність громадян та безпритульність дітей — «ганебне соціальне лихо». Подолати його — невідкладна проблема державного рівня.
Голова Комітету ВР з питань соціальної політики та праці Василь Хара у своїй доповіді поставив запитання: хто вони, бомжі, як ними стають нормальні громадяни? І відповів — це ті, кого обдурили держава, суспільство, пройдисвіти або родичі. Тут і соціально-економічні чинники: руйнування економіки та закриття підприємств, велике приховане безробіття, низька зарплата, а отже — низький життєвий рівень, мізерні соціальні допомоги, постійне подорожчання комунальних послуг тощо. З морально-етичних причин найпоширенішими є руйнування сімей, втрата почуття родинних зв’язків, негативне ставлення до тих, хто перебував в ув’язненні.
Скільки таких людей, не знає ніхто. За даними МВС, у 2002 році було зареєстровано більш як 23 тисячі тих, хто вів бродячий спосіб життя. А скільки їх не зареєстровано?
Кількість злочинів, скоєних серед бомжів, зростає. Лише торік їх зафіксовано понад 2 200. Характерно, що 83 відсотки бомжів від працевлаштування відмовилися; 38 відсотків людей вулиці — колишні засуджені; більш як 5 відсотків — хронічні алкоголіки.
Статистика вражає. Та чи є якась правова база, щоб стримувати це ганебне для держави явище? В. Хара назвав указ Президента від 25 грудня 2000 року про комплексну програму профілактики злочинності на 2001—2005 роки. А ще — постанову Кабміну від 1998 року про норми послуг у нічліжках. Оце й усе, зазначив доповідач. Як працюють ці указ і постанова — свідчать наведені цифри.
На цьому тлі ще більшу тривогу викликає бездомність дітей. Таких налічується в Україні більш як 150 тисяч. Вони бродяжать, жебракують, скоюють правопорушення, вживають алкоголь та наркотики. У нинішньому році поза школою залишилися понад 11 тисяч дітей. Та й узагалі — школа вже не відповідає за обов’язкову освіту, діти витісняються на вулицю. Одна з причин — введення оплати за освіту. Соціальні негаразди штовхають дітей у тенета злочинності. Для профілактики та ліквідації дитячої безпритульності прийнято чимало указів та інших документів. Є національна програма «Діти України». Проте, як бачимо, і тут між намірами та дійсністю відмінність разюча.
Учасники слухань наводили факти й позитивного розв’язання проблем для сотень дорослих і дітей. Однак тисячі залишаються в біді. Тож конче потрібно, казали учасники слухань, щоб Кабмін терміново підготував та вніс на розгляд Верховної Ради проект закону «Про соціальний захист бездомних громадян». Слід також розробити і подати на розгляд парламенту законопроекти із врегулювання норм обмежень свободи пересування та вільного місця проживання відповідно до статті 33 Конституції; визначити центральний орган виконавчої влади, який здійснював би координацію усього комплексу питань стосовно правового та соціального захисту бездомних громадян і дітей.
Чи допоможуть розв’язати проблему ці та інші рекомендації, що їх запропоновано на слуханнях? Це станеться лише за умови, наголошували доповідачі, якщо для держави, нарешті, їх вирішення буде першорядним серед пріоритетів державної ваги.
