Область посідає перше місце в державі із забезпечення сільських населених пунктів регулярним автобусним сполученням. Перевізники обслуговують 95,4 відсотка великих і малих сіл. Не доїжджають автобуси лише до 42 (із 1466) населених пунктів. Здебільшого це віддалені хутори і колишні бригадні села, в яких мешкає від 10 до 50 осіб. Незважаючи на це, половина з них матиме автобусне сполучення ще до кінця нинішнього року, решта — у першому кварталі наступного 2004-го.

Поєднали рентабельні й збиткові маршрути

Ще донедавна перевізники, як кажуть, десятою дорогою обминали села, особливо віддалені, невеликі. Навіть на центральні садиби автобуси заїжджали 2-3 дні на тиждень. Головною причиною відмови їхати в село водії називали погані дороги. Скаржилися також, що у сільських пасажирів, образно кажучи, порожні кишені. Які там заробітки!.. З приводу останнього, щоправда, можна сперечатися. У селян справді мала зарплата. Та й заборгували її більше від інших категорій працюючих. Але хто скаже, що автобуси до села чи з села ходять порожняком?..

Дороги теж постійно оновлюють. Кажу це з посиланням на статистичні дані. Якщо вірити їм, в області залишилося лише чотири села, що не мають під’їздів з твердим покриттям. До всіх інших можна дістатися за будь-якої погоди. Звичайно, водіям, так само, як і пасажирам, хотілося б, щоб сільські дороги мали кращу якість. Переважна більшість із них має насипне тверде покриття. Це не асфальт і не бруківка. Але їхати можна...

Перевізники все одно не поспішали вирулювати на сільські маршрути. Ніяким пряником не вдавалося їх заманити. Вихід із ситуації підказало саме життя. Більшість водіїв мріяла виграти конкурс на так звані «хлібні» маршрути, де є постійні заробітки, де гарні дороги. Конкуренція на них загострювалася. Збільшувалася кількість транспорту, особливо у приватних перевізників. Адже десь він мав працювати. В обласному автоуправлінні, як розповів його начальник Борис Василик, виробили нову схему співпраці з перевізниками. Їм запропонували поєднувати маршрути — рентабельні і збиткові: хочеш працювати на вигідних рейсах — працюй, але паралельно маєш обслуговувати пасажирів із сільської глибинки.

За словами Б. Василика, спеціалісти управління після ретельних обрахунків і консультацій у Києві з фахівцями «Укравтотрансу» дійшли висновку, що збитки на сільських маршрутах перекриватимуться прибутками на рентабельних рейсах. Хоча, уточнює співрозмовник, не так просто розв’язувати проблему, коли йдеться про втрату прибутків. Однак лише під час останнього засідання обласного конкурсного комітету у жовтні ц. р. перевізники взяли на обслуговування 16 сільських населених пунктів. Вони поєднуватимуть роботу на міжрайонних маршрутах, де достатня кількість пасажирів для рентабельної роботи, з обслуговуванням сільських мешканців. Всього з початку року за такою схемою налагоджено рух автобусів до 54 сіл.

Більше порушень припускають приватники

Дві мобільні групи контролюють роботу перевізників. Як пояснив Б. Василик, до однієї з них залучили представників податкової адміністрації і ДАІ. Без них контролерам автоуправління не обійтися. На дорогах продовжують «підпільно» працювати власники транспорту без належних документів. В одному з районів, скажімо, налагодив такий бізнес мешканець Росії. Аналіз протоколів про порушення (з початку року їх налічується 744), засвідчує, що частіше нехтують вимогами нормативних документів щодо перевезення пасажирів індивідуальні перевізники. Із загальної суми накладених штрафів у розмірі 50 тисяч гривень, левова пайка припадає саме на них.

Співрозмовник не приховує, що приватні перевізники завдають більше клопоту, ніж водії з автотранспортних підприємств. До того ж вони не мають технічної бази для щоденного контролю за технічним станом транспорту. Під час виїзду на маршрут їх самих теж ніхто не контролює. Інша справа АТП: там відповідні служби, водіїв обстежує медик...

У зв’язку з цим автоуправління прийняло рішення рекомендувати конкурсним комітетам (обласному і районним) під час відкриття нових маршрутів віддавати перевагу перевізникам з АТП. «Ми не маємо права ризикувати безпекою пасажирів,» — каже начальник автоуправління.

— А як бути з індивідуальними перевізниками?

— Їм рекомендуємо працювати спільно з автопідприємствами. Для цього є різні схеми, зокрема, передавання власного транспорту в оренду тощо...

Коментар першого заступника голови Вінницької облдержадміністрації Миколи Дмитренка:

— Ми ставили за мету не лише відкрити рух автобусів до КОЖНОГО сільського населеного пункту. Набагато важливіше забезпечити регулярну роботу перевізників. З цією метою зобов’язано районні держадміністрації (вони є замовниками під час укладання договорів із перевізниками) щомісяця надавати інформацію про виконання рейсів на сільських маршрутах. Аналізуючи отриману інформацію, одразу бачимо реальну картину. Тобто є можливість для оперативного виправлення недоліків.

Ще один напрям — безпека пасажирів. В обласній програмі «Сільський автобус», розробленій на основі аналогічної державної програми, передбачено створення на базі колишніх АТП базових сервісних центрів, послугами яких могли б користуватися також індивідуальні перевізники.

Наступний рік у нас пройде, як кажуть, під знаком поліпшення якості сільських доріг. Розпорядження з цього приводу прийняте головою облдержадміністрації Віктором Коцемиром. Зобов’язано районні держадміністрації забезпечити всі населені пункти дорогами з твердим покриттям. Уточню: не лише під’їзди до села, а й по його території. Без цього годі сподіватися на розширення ринку автотранспортних послуг у сільській місцевості.

Болючим залишається питання перевезення пільгових категорій громадян. Компенсація за пільговий проїзд на нинішній рік передбачена лише на 43%. І це за умови, що майже всі сільські маршрути є збиткові. Маємо намір підтримати ті АТП, які обслуговують найбільше сільських населених пунктів, не припускають порушень культури обслуговування пасажирів.

 

Вінницька область.