Як повелося у Верховній Раді, буквально в останні дні перед новим роком в ній вирішуються долі серйозних законів. Якщо в попередні роки це були проекти бюджетів (за винятком грудневих днів 1996-го, коли наступних півроку вся держава жила без основного фінансового документа), то 23 грудня 2003-го депутати мають дати відповідь на запитання: який із законопроектів із внесення змін до Конституції буде прийнято як базовий? Це означає, що в передсвятковій метушні парламентарії не повинні забути про високу ціну того питання, котре визначатиме обриси політично-правової системи, а відтак і долю демократії в нашій країні.

Вже сьогодні проміжні дані обговорення 16 грудня на засіданні тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради щодо подальшої роботи над процедурою та черговістю розгляду законопроектів, порядком врахування висновків Конституційного Суду та зауважень Венеціанської комісії вказують на те, що переважна більшість депутатів не заглиблюються в положення запропонованих законопроектів, а зосереджуються навколо двох питань. Одне із них — який буде порядок виборів президента і коли може бути змінено нинішню процедуру, за якою глава держави обирається всенародно рівним і прямим таємним голосуванням. Друге — за яких умов може бути продовжено повноваження нинішнього скликання Верховної Ради. У зв’язку з таким зацікавленням депутатів відзначу, що цілі політичної реформи в тому вигляді, як вони були задекларовані Президентом Л. Кучмою, істотно розходяться з наявним на сьогодні результатом. Мало того, вони заводять Україну не в той бік. Нагадаю, що у зверненні глави держави від 5 березня було зроблено акцент на перехід до парламентсько-президентської республіки, що передбачає надання більших прав парламенту. Хоча, притиснувши руку до серця, слід визнати, що деякі інші положення, запропоновані Президентом у його законопроекті, не відповідали духу і поняттю парламентсько-президентської республіки, і згодом Л. Кучма відмовився від висунутих ним самим моментів. Натомість деякі політичні сили пішли набагато далі, й нині у нас є такі «зміни і доповнення» до Конституції, яких не передбачав, напевно, сам ініціатор реформи. Найактивніше лобіюється версія, за якою Україна стає парламентською республікою, тобто вибори глави держави відбуваються на базі делегованого громадянами парламенту права.

Теоретично можна допустити, що така процедура не суперечить демократії як такій. І є низка успішних країн, скажімо, Чехія, Естонія, в яких президента обирають саме так. Однією з причин прийнятності такого варіанта (конституційного для цих країн!) є розвиненість інших, окрім даної виборчої, процедур участі населення в управління своєю державою, досить міцна і широка верства економічно успішних власників, умови для громадянської самоорганізації та високий рівень самоврядування. Але ж Україна — це не лише «не Росія», але й, на жаль, навіть не схожа на Чехію. В Україні така процедура суперечитиме низці статей Конституції (чинної поки що), звужуючи демократичні права і свободи і — більше того — таким звуженням заперечуючи саму можливість внесення змін до Основного Закону, адже, як ідеться в його 157 статті, котрою чомусь знехтував Конституційний Суд, «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина».

Крім того, ідея обрання президента Верховною Радою дисонує з настроями наших співгромадян, які під час «всенародного обговорення» самої потреби політреформи навіть не підозрювали, що така «всенародність» може виявитися затребуваною чи не востаннє. Молодіжна партія України, яка завжди прагнула не лише виражати, а й відстоювати інтереси народу України, категорично не згодна з намірами деяких політичних сил відібрати у громадян право на обрання президента. В умовах нашої країни з ганебним станом справ у реформуванні економіки та податкової системи, судово-правового захисту, відкладанням у довгу шухляду ідеї самоврядування тощо це право можна означити як останній притулок демократії. Саме тому МПУ висловлює солідарність більш як з трьома мільйонами учасників проведеної блоком Віктора Ющенка «Наша Україна» акції «Україні — народного Президента!», які висловилися за всенародне обрання глави держави.

Блок «Наша Україна» спільно з усіма депутатами, які зберігають здоровий глузд і відчувають відповідальність перед виборцями, відстоюватиме в парламенті проведення змін до Конституції на тих засадах, які відповідатимуть задоволенню інтересів народу України, а не апетитам тих, хто прагне перерозподілу посад і важелів політичного та економічного впливу на користь вузького кола осіб.

Обстоювання наявних в нашій Конституції і успішно діючих демократичних принципів є завданням не тільки «Нашої України». Сьогодні як ніколи чітко всім нам слід усвідомити, що з цим завданням може впоратися лише Верховна Рада в цілому як інстанція, що творить законодавство. Не буду коментувати рішення КСУ: критичних і цілком обгрунтованих зауважень щодо них достатньо, а процедура визнання законопроекту із внесення змін до Конституції відповідним їй або ні є надто складною. Скажу, що сам Конституційний Суд також може постраждати внаслідок зміни Конституції. Точніше кажучи, може зазнати поразки ідея суддівського самоврядування, адже два із трьох законопроектів передбачають, що з’їзд суддів буде усунуто від процесу обрання шести із вісімнадцяти суддів Конституційного Суду, а по дев’ять кандидатур висуватимуть Президент і Верховна Рада.

Але творення законодавчого поля, яке не має суперечити демократичним принципам, оскільки наша держава задекларувала відданість цим принципам і демократичним принципам, які містяться в українській Конституції, є справою парламенту, а не Конституційного Суду. КС в будь-якій країні є не мірилом демократії, а мірилом відповідності законодавчого акта Основному Закону. Передбачаю, що в нього попереду ще дуже багато роботи, адже відкрита на сьогодні значна кількість суто процедурних питань. Всім конституціоналістам відомо, що Конституція в розділі XІІІ сама регулює порядок внесення до неї змін. І, скажімо, розділ ІІІ Конституції, в якому йдеться про вибори, не може бути змінений в обхід всенародного референдуму. Те саме стосується розділу І «Загальні засади», в якому мова про те, що «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».

Саме через це я наголошую, що з часу схвалення Конституційним Судом всіх можливих із неможливих законопроектів з внесення змін до Конституції завдання прийняття рішення стосовно політичної реформи і гарантування демократичних прав громадян покладається на Верховну Раду. Результат політичної реформи покаже, чи може щодо Верховної Ради вживатися слово «парламент», чи депутатський мандат надалі має сприйматися як атрибут «нового українського джентльмена».

Юрій ПАВЛЕНКО, народний депутат України, фракція «Наша Україна», голова Молодіжної партії України.