До впровадження нового пенсійного Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 1 січня 2004 року
Відлунали переможні литаври, гучні словесні салюти з приводу прийняття «доленосного», давно очікуваного базового Закону пенсійної реформи «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», прийнятого Верховною Радою України 9 липня 2003 р. Відійшли в минуле радість і захоплення всіх пропрезидентських і проурядових фракцій, які, власне, й пролобіювали його прийняття в стінах парламенту. Натомість приходить гірке похмілля й розчарування для багатьох громадян України. Правда, при цьому зазначу, що раділи й обіймалися одні, наперед знаючи про те, що вони напевне не підпадуть під дію цього закону, а гіркий напій розчарування сповна доведеться випити іншим. Сьогоднішня ситуація, пов’язана із впровадженням Закону, цілком вкладається у формулу «Голосували, веселилися — підрахували, просльозилися». Тепер навіть серед батьків-ініціаторів Закону запанували дещо інші настрої. А тоді, коли вирішувалася доля його, вони не тільки не чули, а й не хотіли чути будь-які застереження, у тому числі мої. Тоді була одна вимога — скоріше. Питання стояло не про те, який закон, а коли його буде прийнято.
Сьогодні у суспільстві, насамперед серед більшості нинішніх пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, панує вже не приємне очікування майбутньої достойної пенсії, а глибоке розчарування, нерідко й розпач, пов’язані з набранням чинності нового пенсійного закону.
«Виконробам» пенсійної реформи, нечесним політикам та запопадливим урядовцям вдалося нав’язати суспільству, абсолютній більшості пересічних громадян України викривлене, хибне уявлення про справжні цілі та наслідки пенсійної реформи. Починаючи з 1998 року, службовими особами органів державної влади усіх рівнів через засоби масової інформації пенсійна реформа подавалася такою собі манною небесною, яка водночас вирішить всі проблеми пенсійного забезпечення для всіх категорій громадян і назавжди.
Дуже хотів би, щоб усе було саме так. Але вже сьогодні, ще до впровадження закону, дуже багато громадян вважають себе брутально обдуреними. Бо надмірні обіцянки, у які дуже хотілося вірити знедоленому пенсіонеру, мали лише одну мету — за будь-яку ціну прийняти базовий закон пенсійної реформи. Засоби досягнення її вибирали інколи неадекватні. А тепер ця ціна, в усякому разі для дуже багатьох із них, виявилася надмірною.
То тепер, коли настав час осмислення зробленого, коли перебуваємо напередодні, хотілося б нагадати, привернути увагу до деяких речей, про які не раз казав, але не був почутий. Говоритиму лише про ту частину закону, яка запроваджується з 1 січня 2004 року.
Передусім хотів би підкреслити, що, як то кажуть, «з порогу», не відмітаю той позитив, який міститься у законі. Починаючи з наміру віднайти шляхи розв’язання надзвичайно болючої для України проблеми рівня пенсійного забезпечення (хоча багато хто з пенсіонерів, як на мене, небезпідставно вбачає в законі спробу вирішити цю проблему, переклавши весь тягар та пов’язані з ним ризики на самих працівників). Я дуже хотів би, щоб через цей закон хоча б ті, кому сьогодні 25—30 років, а саме на них він розрахований у повному обсязі, після досягнення пенсійного віку змогли забезпечити собі достойну цивілізованої людини пенсію. Буду безмежно радий за кожного пенсіонера, який на підставі його отримає хоча б порівняно істотне підвищення пенсії. Безперечно, в законі є позитиви. Найперший і найбільший із них — зняття верхнього обмеження розміру пенсії. Хоча заради справедливості мушу зазначити, що Комітет ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів кілька разів виносив до сесійної зали пропозиції щодо підвищення на 1—2 пункти або взагалі зняття цього обмеження, і Верховна Рада України своїм голосуванням приймала позитивне рішення, але ці рішення не стали законом, бо їх жодного разу не підписав Президент України.
І все-таки це найперший і найбільший позитив. Є й інші, скажімо, менш вагомі. Але закон має й істотні вади. Найбільша і найболючіша з них полягає в тому, що він надзвичайно слабко скерований на підтримку теперішнього знедоленого пенсіонера. Адже для того, щоб він дожив до світлого або не дуже світлого майбутнього, йому щонайменше треба вижити сьогодні. Абсолютна більшість нинішніх пенсіонерів пройшла надзвичайно важкий життєвий шлях, винесла на своїх плечах і Велику Вітчизняну війну, і післявоєнну відбудову, віддала цій державі, цьому народу все, що могла, і сьогодні вправі розраховувати на підтримку і захист з боку держави. На жаль, марно.
Попередні підрахунки показують, що приблизно 60—70 відсотків нинішніх пенсіонерів за нормами цього закону не отримують не те, що істотного, а бодай будь-якого підвищення своєї пенсії (про те, як Кабінет Міністрів бачить механізм підтримки цих найбільш знедолених пенсіонерів — далі)». Ідеться передусім про тих, хто виходив на пенсію, маючи невелику заробітну плату, а таких серед нинішніх пенсіонерів надзвичайно багато.
Для мене це найболючіша проблема, яка взагалі ставить величезний знак питання над доцільністю самої пенсійної реформи. На усунення цієї кричущої несправедливості було спрямовано підготовлений мною, депутатом Цибенком, проект (№1016) змін до чинного Закону України «Про пенсійне забезпечення», який Верховна Рада України прийняла 19 червня 2003 року, але, на мій превеликий жаль і на біду найбільш знедоленої частини пенсіонерів, його не підписав Президент України Л. Кучма. В ньому йшлося про 100-відсоткову індексацію пенсії на рівень інфляції, тобто знецінення гривні, що в умовах цінового свавілля надзвичайно важливо; перегляд всіх трудових пенсій один раз на рік залежно від зростання середньої заробітної плати по відповідних галузях економіки України; збільшення розміру мінімальної пенсії до 70 гривень (сьогодні 50). Розумію, що цей закон не вирішив би всіх проблем пенсійного забезпечення. Але він давав можливість приблизно в 1,5 разу підняти рівень всіх трудових пенсій та планку максимальної пенсії до 210—280 грн. А головне, це створювало б зовсім інші стартові можливості для більшості пенсіонерів напередодні введення в дію Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Це істотніше збільшення спрацювало б і в цьому законі, бо ми в ньому записали норму про те, що будь-який пенсіонер не може отримувати пенсію нижчу, ніж та, яку він мав за нормами попереднього закону.
Заперечуючи мені щодо потреби збільшення розміру мінімальної пенсії, представники Кабінету Міністрів стверджують, що за новим законом мінімальна пенсія буде навіть 90 гривень. Це справді може бути так. Але тоді вже розмір мінімальної пенсії не використовуватиметься як розрахункова величина для визначення максимальної пенсії, перемножуючись відповідно на коефіцієнт 3 (4). Це називається пересмикнути факти для того, щоб ввести в оману. Вбачаючи в тому законі, про який ішлося і на який наклав вето Президент, один із механізмів підтримки найбільш знедоленої частини пенсіонерів, фракція комуністів наполягатиме на його повторному голосуванні.
Далі. В період прийняття закону найпалкіші його прибічники широко використовували тезу про те, що цей новий страховий закон врешті-решт ліквідовує зрівнялівку і повною мірою враховує трудовий стаж. Це, до речі, палко підтримували самі пенсіонери. А який це, власне, має вигляд у законі? Ним передбачено: застрахована особа за умови, що вона є учасником лише солідарної складової закону, має право отримати під час призначення пенсії один відсоток заробітної плати, обчисленої для призначення її за кожен рік трудового (страхового) стажу. А якщо вона бере участь у солідарній і накопичувальній системі, то взагалі — 0,8 відсотка.
Порівняємо її з нормою чинного Закону України «Про пенсійне забезпечення». В чинному законі немає чітко прописаної норми. Але простий арифметичний підрахунок показує, що жінка, яка за його нормами виходить на пенсію, має право при нарахуванні пенсії на 2,75 відсотка від заробітної плати, визначеної для обчислення пенсії, чоловік — 2,25 відсотка за кожен рік трудового стажу. Це не кажучи про один відсоток заробітної плати за кожен рік трудового стажу понад 20 років для жінок, та 25 — для чоловіків. Мені заперечать, що ці норми чинного закону останнім часом не діяли. Це правда. Але правда і те, що саме ті чиновники, можновладці, які голосніше за всіх кричать про ліквідацію зрівнялівки, саме і ввели те обмеження в законі, що спричинило зрівнялівку. А найголовніше — через викривлене дзеркало вони намагаються сьогодні переконати громадян України в тому, що один відсоток — це більше і краще, ніж 2,25—2,75. Намагаються довести те, що довести неможливо в принципі. Щоправда, неможливо на всій планеті, за винятком України. Адже в Україні такий випадок, у всякому разі, один, уже зафіксовано. Йдеться про те, що Кабінету Міністрів України вдалося переконати пропрезидентську більшість (яка аж надто хотіла бути у цьому переконаною), що мінімальна заробітна плата у 205 гривень значно краща і вигідніша для громадян України, ніж 237 гривень, особливо в умовах зростання цін на хліб і все інше. Тож Нобелівський комітет чекає нових лауреатів, які вміють діяти так спритно.
Не можу не сказати і ще про один аспект проблеми — ставлення уряду до пенсійної реформи. Воно щонайменше подвійне. З одного боку, Кабінет Міністрів України дуже активно переймається проблемами пенсійної реформи на словах. Скажімо, коли йшлося про необхідність прийняття Державного бюджету України на 2004 рік і потрібні були голоси на його підтримку, то Перший віце-прем’єр-міністр, він же Міністр фінансів України, М. Азаров, аж занадто активно розмахував прапором з умовним гаслом «Хай живе пенсійна реформа». Створювалося враження, що болить душа у людини за знедоленого пенсіонера. Здавалося, чиновник ось-ось промовить, що готовий піти на пенсію за нормами Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
А як на ділі?
Питання аж ніяк не риторичне. Зважаючи на те, що Кабінет Міністрів України разом з більшістю, яка його сформувала, через норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» могли б значно пом’якшити «пенсійний Сталінград» стосовно найбільш знедоленої частини пенсіонерів, щоб їх захистити. А мова ось про що.
Державний бюджет, поданий Кабінетом Міністрів України, і ним же підготовлений до другого читання (до речі, не підтриманий жодною опозиційною фракцією), не передбачає передання до бюджету Пенсійного фонду одного мільярда гривень на розмежування різних пенсійних програм, який він передати зобов’язаний. Він не передбачає виділення АПК 800 млн. гривень дотації для того, щоб підприємства аграрного сектору могли повноцінно розрахуватися з бюджетом Пенсійного фонду. Зазначу, що це удар не лише по сьогоднішніх, а й по майбутніх пенсіонерах. Адже в умовах персоніфікованого обліку коштів, що надходять до Пенсійного фонду як страхові внески, багато тих, хто сьогодні ще й не думає про пенсію, недорахуються цих коштів у своїх майбутніх пенсіях. Мало того.
До Державного бюджету України забрано навіть додаткові збори у сумі 2 млрд. (з обміну валюти, продажу автомобілів та коштовностей), що були запроваджені спочатку Указом Президента, а потім відповідним законом, прийнятим Верховною Радою України саме для наповнення бюджету Пенсійного фонду. А чого варта ще така новація. У статті 90 написано буквально таке: «Встановити, що у разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів по бюджетних програмах, пов’язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок коштів Пенсійного фонду України». Це мені нагадує відому мудрість «Всім, кому винен — прощаю». Як то кажуть — приїхали. На жаль, вкотре доводиться пересвідчуватися, що нинішній режим діє за принципом відомого римського імператора, який стверджував, що «гроші не мають запаху». Насправді вони не лише пахнуть, а й смердять. І не розуміти цього не можна. В усі часи верхом цинізму і непристойності було залізти до кишені старого, немічного, каліки. Отак уряд дбає про своїх знедолених громадян.
Однак це ще не все. Найцікавіше попереду.
Коли уряд переконався, що замість проголошеного ним «пенсійного бліцкригу» насправді виходить вселенський скандал, а через бюджет-2004 ця ситуація ще й загострюється, то спробували звести кінці з кінцями в режимі ручного керування. Спішно 20 листопада 2003 року прийнято Постанову Кабінету Міністрів України №1783 «Про заходи щодо поліпшення (!!!) пенсійного забезпечення громадян». Цим документом пропоновано середню заробітну плату за 2002 рік (а саме він братиметься як базовий для перерахунку пенсії більшості нинішніх пенсіонерів) визначити у сумі 306,45 гривні, хоча фактична офіційна середня заробітна плата за цей рік становила 376 гривень.
А що це означає для пенсіонера? Пошлюся на конкретні приклади. Скажімо, громадяни А, Б, В, Г вийшли на пенсію в 1987 році за наявності стажу роботи 30 років із заробітної плати відповідно 120, 210, 310, 500 карбованців. У разі перерахунку пенсій із середньої заробітної плати за 2002 р. 376 грн. «нові» пенсії громадянам А, Б, В, Г становили б відповідно 77,79 грн., 136,13 грн., 200,95 грн., 324,11 грн. А за умови середньої заробітної плати за 2002 р. у розмірі 306,45 грн. ці пенсії значно зменшуються і становитимуть відповідно 63,33 грн., 110,83 грн., 163,64 грн., 263,89 гривень. Тобто у кожного пенсіонера із цих груп забрали від 14 до 61 гривні.
Отже, зазначеною урядовою постановою, яка називається «...про поліпшення пенсійного забезпечення...» навіть забрали частку і так невеликої надбавки, яку їм було нараховано до прийняття цієї постанови.
Чиновників — авторів таких постанов, ініціаторів усіляких коригувань, коефіцієнтів, які погіршують пенсійне забезпечення, наші громадяни називають «геніями зла».
Ось так, між іншим, залізли в кишеню до кожного пенсіонера, вийнявши звідти певну суму грошей.
А те, що далі зробив цією постановою уряд, то взагалі межа щедрості.
Попередньою постановою Кабінету Міністрів України з 1 липня 2003 року пенсіонерам було підвищено пенсію аж на 5,6 відсотка. А тепер, шановний пенсіонере, як каже відомий гуморист Михайло Задорнов, набери повітря в груди — пишатимешся власним урядом. Ті 5,6 відсотка підвищення — то, з’ясовується, забагато. Щоб не допустити напругу й не припуститися соціального вибуху, уряд запропонував цією ж постановою всім, хто внаслідок перерахунку пенсії не отримав збільшення її — підвищити пенсію аж на 4,2 відсотка. Воістину — атракціон нечуваної щедрості.
Не можу не сказати і про таке. Що менше часу залишається до введення в дію нового пенсійного закону, то більше ми отримуємо звернень від пенсіонерів. Крім свого розчарування щодо розміру «нових пенсій», їх автори звертають увагу на те, як на стадії розробки та продавлювання його у нинішній редакції через Верховну Раду України надто активно «докладала руку» низка структур-лобістів виконавчої влади у тісній співпраці з деякими міжнародними агенціями. А після його прийняття усі вони віддали пальму першості Верховній Раді, а самі відійшли в тінь.
Стрілки переведено. Юридично все правильно, адже закон прийнято парламентом. А ось чи правильно це політично — тут є питання, — зазначають автори звернень. Коментарі зайві.
І насамкінець про морально-етичний бік цієї публікації. Я вже чую голоси деяких політичних опонентів, а також чиновного люду. А чи може Петро Цибенко, як голова профільного комітету, виступати з таких позицій в оцінці закону?!
Переконаний, що не лише можу, а й зобов’язаний.
По-перше, тому, що фракція Комуністичної партії України була єдиною фракцією, яка у повному складі не голосувала за закон у такому вигляді. Мало того. Ми застерігали не лише більшість, а й деяких союзників по опозиції про величезну загрозу, що несе закон для більшості пенсіонерів. Не почули. А шкода.
По-друге. Цибенко був тим єдиним депутатом, що під час другого-третього читання законопроекту наполягав на прийнятті своїх поправок, врахування яких принципово змінило б закон та зробило б його прийнятнішим для абсолютної більшості пенсіонерів. Не підтримали.
По-третє. Мною було внесено проект змін до чинного Закону України «Про пенсійне забезпечення», прийняття яких, як я вже наголошував, значно покращувало б ситуацію для тих, хто сьогодні залишиться ні з чим (якщо не брати до уваги особливо цинічну форму приниження пенсіонера, якою є, на мою думку, так зване збільшення пенсії на 4,2 відсотка).
Як висновок, на завершення, хотів би сказати таке. Питання справедливого пенсійного закону, як і пенсійної системи, що забезпечувала б достойний цивілізований рівень пенсій, це питання про владу. Владу трудового народу, яка гарантувала б кожному роботу і своєчасну й справедливу оплату за неї, запустила б виробництво, наповнила бюджет і у такий спосіб забезпечила б гідний рівень пенсій. Саме через цей механізм ми неодмінно прийдемо до розв’язання цієї гострої соціальної проблеми. Хотів би побажати громадянам України якомога швидше усвідомити цю тривіальну істину, а опанувавши її — реалізувати.
Петро ЦИБЕНКО, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
