Хоча сільське господарство здебільшого розвивається за рахунок власних коштів, останніми роками дедалі більшого значення набуває кредитування. На перший погляд, цифри вражаючі: якщо у 2001 році підприємствам АПК було надано кредитів 4,4 мільярда гривень, а торік — 6,2 млрд., то лише за січень—жовтень 2003 року —7,7 мільярда. Насправді потреба сільгоспвиробників у короткострокових кредитах принаймні удвічі більша. А довгостроковими аграрники практично не користуються. Господарствам для покриття поточних витрат часто доводиться спродувати основні фонди: вирізати поголів’я корів чи за безцінь віддавати старенький, але такий потрібний у хазяйстві тракторець, щоб, приміром, купити насіння чи пально-мастильні матеріали. Але тут потерпають і державні інтереси — аграрний ринок значною мірою впливає на платіжний баланс країни, стабільність гривні, продовольчу безпеку держави, наголошує радник Голови Національного банку України Юрій Лузан.
— Я б не сказав, що нинішнього року були якісь особливі проблеми з платіжним балансом держави у зв’язку із ускладненнями на аграрному ринку. Незважаючи на те, що в декілька разів зменшився експорт зерна, позитивне сальдо експортно-імпортних операцій по продукції АПК збереглося досить вагоме. За 10 місяців — близько 668 мільйонів доларів. Це промовисте свідчення того, що поступово аграрний ринок розвивається. Звісно, цьогорічний дефіцит продовольчого зерна, необхідність його імпорту, на що вже кинуто 250 мільйонів доларів, платіжний баланс погіршили. Та завдяки стабільності на інших сегментах продовольчого ринку вдалося загалом зберегти позитивні тенденції.
— Але водночас імпортоване зерно потрапляло на українські елеватори, з нього робили борошно, пекли хліб, виготовляли макарони, кондитерські вироби. Відбувалося наповнення ринку, частина готової продукції йшла на експорт — і за рахунок цього підтримувався платіжний баланс. Чи можете ви сказати, наскільки мінус і плюс збалансувалися?
— Звичайно, кошти не йшли в нікуди. Вони поверталися в реальну економіку. Мультиплікація відбувалася навіть від сплати податків. Загалом за 10 місяців 2003 року підприємствами АПК сплачено більше податків, ніж за відповідний період минулого. Але в останні місяці значні обсяги дорогого імпортованого зерна уже почали провокувати зростання цін на хлібобулочні та деякі інші види продукції. Сьогодні ціни стабілізувалися, і найближчим часом не передбачається їх зростання.
— Ще кілька місяців тому ви були першим заступником Міністра аграрної політики, знали, що де лежить, що де приховано і як його повернути. Після жнив до державних і регіональних засіків пшеницю купували у сільгоспвиробників по 600—650 гривень за тонну. Чи вдалося б перекрити дефіцит хлібних ресурсів за рахунок внутрішніх резервів? Адже якби закупівельна ціна становила 1000 гривень за тонну, чимало сільгоспвиробників виявили б бажання зерно продати...
— Навесні, коли стало зрозуміло, що озимі майже загинули, розрахунки показували: в країні буде дефіцит зерна. Прогнози справдилися. Тому, навіть якби всі наявні ресурси — і центрального і місцевих бюджетів, і кошти бізнесових структур — було спрямовано на те, щоб викупити практично все продовольче зерно у селян, ситуацію це не врятувало б, потреб внутрішнього ринку не задовольнило б. Довелося все одно розраховувати на імпорт.
— Проте, погодьтеся, внутрішні резерви не було використано сповна.
— Є факти, що за прийняте до регіональних засіків зерно з сільгоспвиробниками деінде навіть повністю не розрахувалися. Не трактував би це як загальнонаціональну проблему. Тут спрацювали нерівноправні відносини операторів, які на ринку діяли від імені місцевої влади, і товаровиробників. Є питання. Проте у більшості регіонів, де місцеві адміністрації тримали ці процеси під контролем, розрахунки проведено, хоча ціни штучно були дещо занижені.
На аграрний ринок тисне низька купівельна спроможність населення. У багатьох випадках сільгоспвиробники, а бува, і переробники реалізують свою продукцію за вимушено заниженими цінами. У цій ситуації надзвичайно важливі питання підвищення доходів населення, розвиток експорту, щоб вироблена продукція була максимально витребувана ринком.
Багато нарікань, що держава селу не допомагає, бюджетна підтримка слабка, податки високі. Мабуть, не це головне. Стабільна ситуація на ринку, паритетні міжгалузеві відносини, формування цін на сільськогосподарську продукцію, які забезпечували б прибутковість, — то була б найкраща підтримка. Тоді ніхто не дорікав би сільському господарству за пільги та інші державні преференції. А ми саме цими проблемами переймаємося недостатньо.
— Як ви оцінюєте з огляду на це намагання скасувати податкові пільги для сільського господарства?
—По-перше, це не пільги, як намагається дехто подати. Це одна із специфічних форм державної підтримки пріоритетної галузі національної економіки. Фіксований сільськогосподарський податок і спеціальний режим справляння ПДВ було запроваджено наприкінці 90-х як вимушену, але тимчасову — строком на 5 років систему оподаткування галузі. За цей час мало бути напрацьоване нове податкове законодавство для села.
Намагання запровадити для сільського господарства однакові умови оподаткування з іншими галузями економіки — безумовно, правильний крок уряду. Але його бажано здійснити після створення усіх інших рівних умов функціонування секторів економіки. Мабуть, слід згадати 1997-98 роки, тобто до запровадження податкових пільг, коли майже 90 відсотків господарств були збиткові, коли кредиторська заборгованість у сільському господарстві втричі перевищувала дебіторську, уряд був змушений піти на багатомільярдні списання податкової заборгованості та прострочених платежів до Пенсійного фонду. Тоді банки практично припинили кредитування АПК. Ситуація у той час уже загрожувала економічній безпеці держави. Ми не повинні допустити повторення минулих помилок.
Можливим варіантом розв’язання цієї проблеми є збільшення прямих видатків державного бюджету для підтримки сільського господарства, еквівалентних за обсягами так званим податковим пільгам. Для цього потрібна політична воля та напрацювання ефективних механізмів використання бюджетних коштів, чого теж досі немає. Тому Верховна Рада і взяла ще на рік тайм-аут для розв’язання цієї проблеми. Гадаю, врешті-решт буде знайдено помірковані рішення, які сприятимуть становленню аграрного сектору як конкурентоспроможної галузі.
— Як, на вашу думку, впливатиме на обсяги експорту скасування з наступного року повернення ПДВ при реалізації сільгосппродукції на зовнішньому ринку?
— Я не думаю, що експорт помітно зменшиться. Але за таких умов ціни внутрішні, безумовно, знижуватимуться. У підсумку постраждає вітчизняний сільгоспвиробник. Це спричинить черговий удар по економіці аграрного сектору.
— Але коли вносилася пропозиція щодо скасування повернення ПДВ, якісь обрахунки були?
— Гадаю, при розгляді цього питання до уваги брався переважно тільки один аспект: наскільки зростуть доходи державного бюджету. А які це матиме наслідки для аграрного сектору в цілому, такі розрахунки, мабуть, ніхто не робив. А комплексний, всебічний розрахунок треба було б обов’язково зробити. Передусім спрогнозувати вплив на економіку сільгоспвиробників. Адже це — база всього продовольчого ринку нашої держави. Буде ефективно працювати сільгоспвиробник — працюватиме стабільно внутрішній продовольчий ринок загалом. Досі сільгоспвиробники балансують на межі збитковості. Прогнозується, що цього року сільгоспвиробництво буде збиткове — відсотків на чотири-п’ять. Хоча, якщо зважити, що значна частина агросектору «ховається» в тіні, робити об’єктивні оцінки, користуючись тільки статистичними даними, не зовсім правильно.
Економічні прогнози переважно базуються на діяльності юридичних осіб — сільськогосподарських підприємств. Там є офіційна фінансова статистична звітність. По особистих селянських господарствах робляться лише окремі статистичні дослідження і в цілому не виводяться показники ефективності діяльності цього сектору. Що теж неправильно. Адже особисті селянські господарства виробляють близько 60 відсотків продукції.
— Як представник Національного банку, ви, певне, відстежуєте повернення кредитів...
— Складно зробити об’єктивну оцінку ситуації щодо повернення кредитів, тим більше що прийнято рішення про державну підтримку відстрочки платежів до жовтня 2004 року. Таких кредитів уже пролонговано майже на 800 мільйонів гривень. У цілому стан повернення кредитів в АПК банки вважають задовільним.
— Чи очікується наступного року таке ж активне кредитування агросектору, адже банкам селяни вже заборгували значні суми?
— Проблем з кредитуванням побільшає. Багато продукції й інших активів, які можна було заставити під отримання кредитів, уже заставлено під відстрочені кредити. Тому треба шукати додаткові можливості та інші механізми. Активніше працювати над запровадженням страхування у сільському господарстві, щоб застрахований майбутній урожай виступав як надійні гарантії повернення кредитів, запровадженням складських свідоцтв, підтримкою розвитку мікрокредитування на селі, фінансового лізингу, підвищенням ефективності функціонування кредитних спілок тощо.
Державним бюджетом на 2004 рік передбачено 220 мільйонів гривень для часткової компенсації вартості кредитів, зокрема 120 мільйонів гривень на здешевлення довготермінових позичок. Така підтримка, безперечно, стимулюватиме подальший розвиток кредитування АПК.
