Зовнішня політика будь-якої держави завжди в центрі уваги її громадян. Найменші коливання на міжнародній арені знаходять негайний відгук в суспільстві. Ось чому в більшості країн з розвиненими демократіями засади зовнішньої політики визначають парламенти. Президенти і уряди втілюють її у життя.
Такий документ — «Основні напрями зовнішньої політики України» — схвалений Верховною Радою ще в липні 1993 року, є і в нашої держави.
Голова Комітету Верховної Ради у міжнародних справах Станіслав Сташевський розмовляє з кореспондентом «ГУ».
— Очевидно, що документом десятилітньої давності у швидкоплинній матерії міжнародної політики керуватися складно. На цьому, зокрема, наголошувалося, і досить різко, на парламентських слуханнях «Зовнішня політика України як інструмент забезпечення національних інтересів держави: здобутки та перспективи». Що можна сказати з цього приводу?
— Справді, як було зауважено, зовнішня політика — процес найбільш динамічний, швидкоплинний, навколо якого завжди ведуться дискусії. Тому конче важливо для України перехідного періоду, щоб засади зовнішньої політики затверджувалися, як це і передбачено Конституцією, парламентом, і їх неухильно дотримувалися. Щоб терези її поточного здійснення не схилялися в бік впливових на даному етапі політичних сил у парламенті або в бік уряду чи президента.
На жаль, саме тут законодавці істотно недопрацьовують. Основним, базовим документом, що регулює зовнішньополітичну діяльність України, як уже зазначалося, є постанова про «Основні напрями...», прийнята понад десять років тому ще «очима, руками і мозком Української РСР», як образно називають це декотрі народні депутати.
— Чи можна припустити, що в законодавців до цього надважливого документа не доходять руки?
— Навпаки. Протягом двох останніх скликань Верховної Ради народними депутатами внесено 26 законопроектів, що тією чи іншою мірою стосуються засад нашої зовнішньої політики. Дев’ять із них чекають на розгляд у парламенті. Але, відповідаючи на ваше запитання по суті, слід мати на увазі те, що сфера зовнішньої політики має повною мірою відзеркалювати всю глибину національних інтересів країни. Тож працювати законодавцям у цьому напрямі надзвичайно складно.
— Наприклад?
— Наприклад, до кінця 90-х років українська зовнішня політика базувалася на моделі «багатовекторного» розвитку зовнішніх зносин, що давало підстави для серйозної критики та звинувачень у невизначеності та непослідовності нашої зовнішньо-політичної поведінки.
— Бо так було...
— Можливо, але час вносить корективи. Тепер наша держава чітко визнає головним вектором своєї зовнішньополітичної діяльності — курс на європейську, а якщо ширше, на євроатлантичну інтеграцію. Ця стратегія істотно міняє пріоритети зовнішньої політики, включаючи й формування нової моделі національної безпеки.
— Якщо не торкатися практичних кроків, як теоретично виглядає «курс на європейську інтеграцію»?
— У цьому напрямі необхідно виділити три моменти. Це — поступове політичне та інституційне зближення з Європейським союзом, кінцева мета якого — стати повноправним членом європейської сім’ї. Друге — адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи, як обов’язковий елемент інтеграції. І, нарешті, третє — поглиблення відносин України з НАТО — цієї всеохоплюючої системи європейської безпеки.
Зрозуміло, що процес цей складний і тривалий. Але він є логічним продовженням стратегічного курсу незалежної держави Україна — утвердити в суспільстві принципи демократії і свободи, забезпечити права людини та досягти високого життєвого рівня населення.
З практичних кроків — найближча політична мета: отримати статус асоційованого членства в ЄС, а також добитися прийняття до Світової організації торгівлі, що, безумовно, тільки сприятиме рухові України до європейської спільноти.
— Природно, читачі цікавляться: чи не перетинаються зовнішньополітичні цілі України у зв’язку з європейським вибором та проектом створення Єдиного економічного простору Росії, України, Казахстану та Білорусі?
— Однозначно можу сказати, що перетинатися не мусять. Оскільки підхід України до цього проекту грунтується на засадах утвердження вільної торгівлі на принципах СОТ у пострадянському просторі. Одночасно слід зауважити, що проект ЄЕП поки що більш політичний, аніж економічний. Він потребує — і це робиться — ретельного економічного обгрунтування з точки зору національних інтересів України.
Водночас я переконаний, що тісніша інтеграція в ЄЕП не має створювати проблем для реалізації зовнішньополітичних пріоритетів України — вступу до Європейського союзу. Як і для участі України в інших міжнародних регіональних об’єднаннях, таких, наприклад, як ГУУАМ та інших.
— Це саме стосується і держав, з якими Україна має угоди про стратегічне партнерство?
— Абсолютно. Таких країн більш як десять. Але за тіснотою співробітництва насамперед можна виділити Німеччину, США, Польщу і, звичайно, Росію. Основний критерій стратегічного партнерства з державами — це наші економічні інтереси. А з Російською Федерацією ми пов’язані не тільки економічно та географічно, а й історичними, культурними і родинними коріннями. На цих глибоких засадах і формується модель взаємовідносин двох дружніх країн — України і Росії. На мою думку, ця модель не стане на заваді євроінтеграційного вибору України.
— Ви торкнулися лише окремих аспектів міжнародних зносин України, але й з цього видно, наскільки важливо для держави в сучасних умовах, коли перед Україною, як ніколи раніше, постають виклики про її місце у швидкоплинних процесах глобалізації та регіональної інтеграції, мати цілісний закон про засади власної зовнішньої політики. Що робиться у цьому напрямі?
— Найперше зауважу, що цього від нас вимагає Конституція України. І те, що не вдалося зробити минулому складові Верховної Ради, нинішні парламентарії мають виправити. На це орієнтують і міжнародні зобов’язання України.
Створена і працює тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради з цього питання. Розраховуємо на допомогу і участь з боку виконавчих влад, науковців та громадськості.
Важливо досягти порозуміння всередині українського політикуму, відкинути вузькопартійні, фракційні та регіональні уподобання, щоб засади зовнішньої політики грунтувалися на єдиних національно-державницьких позиціях, в інтересах забезпечення зовнішніх умов для мирного сталого соціально-економічного та духовно-культурного розвитку України.
— Дякую за розмову.
