У 1941 році Яків Пункін виграв звання чемпіона України і готувався до чемпіонату Союзу, але той не відбувся. Почалася війна...
— Ми відступали. Неподалік Мінська мене контузило. Санітари вирішили сховати поранених у найближчому лісочку. Чекали на машини, але вони не прибули, мабуть, не змогли прорватися, оточення замкнулося. Ми опинилися в полоні...
Довгі чотири роки гітлерівської неволі. Він зумів втекти з концтабору. Німці його не шукали, їм уже не до того було. Два тижні без їжі просидів у якомусь лісі й дочекався наших танків. Було йому тоді 24 роки і важив він... 32 кілограми. Наші солдати думали, що знайшли в лісі десятилітнього хлопчика. З гострою, як вважали лікарі, необоротною дистрофією його поклали до госпіталю. Медсестри плакали, коли годували його з ложечки...
Яків Пункін вижив, виборсався, став солдатом: «Я ще і повоювати встиг...» З кількома бойовими нагородами демобілізувався через три роки після закінчення війни...
Заслужений майстер спорту Григорій Гамарник казав так: «Пункін був унікальним борцем, передовсім тому, що навіть крихітки його енергії не забирала передстартова лихоманка. Він ніколи не боявся своїх суперників. Залізні нерви мала ця людина!»
Заслужений майстер спорту Іван Богдан, дворазовий чемпіон світу й олімпійський чемпіон: «Як на мене, то у Яші цієї нервової системи взагалі не було. Він і без неї усіх товк...»
Коли він виходив на килим, кожна мускульна клітина Пункіна блискавично корилася його реактивній нервовій системі, загартованій нелюдськими стражданнями в фашистській неволі. Хвилювання, страхи, побоювання, мандраж та інші дурниці назавжди залишилися в тому іншому, нелюдському його житті. А «важка, завзята, уперта» і яка там ще боротьба буває — була радістю, розвагою, забавою. От він і «забавлявся».
Протягом шести років (1949—1954) він виграв п’ять золотих медалей на чемпіонатах СРСР, дві золоті нагороди на Всесвітніх фестивалях молоді та студентів, які прирівнювалися до чемпіонатів світу (у 50-ті «світи» влаштовували через рік). А в Гельсінкі Пункін став олімпійським чемпіоном — перший серед українських борців! І всіх він перемагав за допомогою коронного «гвинта» — кидка прогином.
М’язова «броня» цього спортсмена завжди програвала порівняно з богатирськими фігурами його суперників. Зовні він був мало схожий на борця. Однак тільки зовні. Давайте раз і назавжди покладемо край давній казці про геніального, але фізично слабкого Пункіна. Це брехня! А правда в тім, що надзвичайно талановитий, справді геніальний борець Яків Пункін був і фізично дуже сильною людиною. Де це ви бачили слабака, в якого були б перші розряди зі стаєрського бігу, акробатики і баскетболу, другий розряд з велоспорту і який міг би крутити 18—20 «сонць» на поперечині? Поцікавтеся у гімнастів, вони вам скажуть, які кисті, яку силу в пальцях потрібно мати, щоб хоч одне «сонце» виконати.
І все-таки найцінніше, що подарував Яків Пункін школі греко-римської боротьби, — це надзвичайна майстерність. Ніхто не вмів і сьогодні не вміє кидати прогином так, як це робив Пункін.
Притискаючись грудьми до грудей супротивника, Пункін робив підбив і спрямовував кидок, наприклад, праворуч. А коли до килима залишалися лічені сантиметри, він виконував ще один підбив-розворот, і суперник, геть утративши орієнтацію, летів у протилежний бік. Хто міг витримати такий штопор?!
Туристи, котрі приїхали до Москви на матчеву зустріч СРСР—Швеція, влаштували овацію Густаву Фрею, багаторазовому чемпіону світу, переможцеві Олімпійських ігор 1948 року в Лондоні. Гриміли барабани, пронизливо вищали труби і свистки — співвітчизники підтримували великого Фрея.
Яків Пункін не зніяковів, не розгубився. Уже на другій хвилині олімпійський чемпіон змушений був почати демонструвати міцність свого «залізного моста». Вивернувшися, швед через хвилину знову наразився на кидок прогином — «гвинт». Цього разу і «залізний міст» не витримав: сховав під своїми уламками славу непереможного Фрея, котрий до цього двобою ніколи не лежав на лопатках.
1952 року на Олімпіаді в Гельсінкі Пункін знову здивував весь борцівський бомонд. Француз Антуан Мерле ліг на лопатки на 57-й секунді — «гвинт». Другий призер чемпіонату світу 1950 року ліванець Сафі Таха програв 17 сухих балів — чотири «гвинти», два накати і одне попередження. Турок Хасан Бозбей віддав 11 балів, але на лопатки не ліг. І в цього хлопця міст виявився залізним — три «гвинти» і два попередження.
Фінал. До цієї частини змагань за тодішніми правилами виходили три борці. Ними стали: Пункін, угорець Пойяк і єгиптянин Рашид. Пойяк не мудрував: відразу пішов у відкриту боротьбу, двічі літав на «гвинті», а втретє ліг на лопатки. 1 хвилина 27 секунд.
За часом Рашид протримався довше. Але не тому, що він боровся краще, ніж Пойяк. Рашид вирішив не випробувати долю і в боротьбу просто... не йшов. Пункін ганявся за ним більш як три хвилини. А коли наздогнав, «вигвинтив» і поклав на лопатки.
Одна з фінських газет назвала Пункіна «найтаємничішим чемпіоном»: «Усі ми бачили, як лягали на лопатки його суперники, а от як він «умовляв» їх це робити, ми не встигали роздивитися... Яків Пункін — найшвидший і потайний борець Олімпіади!»
...Рівно півстоліття я знайомий з Іваном Богданом, дворазовим чемпіоном світу, олімпійським чемпіоном 1960 року. Богдан — мудрець. У нього найуважніші в борцівському світі очі. В безпомилковості його оцінок я переконувався безліч разів...
— Іване Гавриловичу, рівно піввіку ти в боротьбі, бачив усіх великих борців свого часу. Подумай, будь ласка, гарненько і скажи: хто з них, на твою думку, найталановитіший?
— Та що тут мені довго думати! Пункін!!! Генієм боротьби він був! Такого борця, думаю, більше ніколи не буде...
Ось так, і жодних різночитань! Після богданівського резюме цю тему цілком вичерпано.
Заслужений майстер спорту Яків Григорович Пункін прожив 73 роки. На його могилі завжди свіжі квіти...
Минуть роки. Зміниться покоління. На зміну нинішнім чемпіонам прийдуть нові. Але ім’я Якова Пункіна залишиться в пам’яті назавжди. Його незвичайна, трагічна доля, його непересічний характер стоїка, бійця до самих кісток і водночас м’якої, доброї, щиросердої людини і, головне, його геніальна спортивна майстерність — завжди матимуть інтерес у тих, кого гонг кличе на центр борцівського килиму.
І через сто років, згадуючи великого чемпіона, люди казатимуть: «Неповторний! Блискавка на килимі!».
Ян ДИМОВ, заслужений журналіст України, перший віце-президент Федерації греко-римської боротьби України.
