— Застій у відносинах був пов’язаний з багатьма причинами, — розповідає Олег Євгенович. — Не в останню чергу з тим, що в Україні на початку дев’яностих було надто багато внутрішніх проблем...
Негативну реакцію Делі спричинив танковий контракт із Пакистаном, який ми підписали з суто економічних причин. Ми ж запропонували Делі продукцію української бронетехніки, але, як з’ясувалося, індійська сторона на той час була неготова її придбати. Наприкінці 90-х Україна, яка перенесла жах Чорнобиля, засудила випробування Індією ядерної зброї, що теж індійцям не сподобалося. Проте, гадаю, за останні два роки нам вдалося переглянути наші відносини і зрозуміти, що нам немає чого ділити, натомість є чим поділитися одне з одним....
— Чи довго українцям ще доведеться відкривати Індію?
— Гадаю, Індію можна відкривати все життя, до того ж не одного покоління, адже це не країна і навіть не континент. Це — ціла планета. Тут живе стільки народностей, у Індії така багата історія і таке природне розмаїття, що її можна порівняти тільки з планетою.
— Які сфери співпраці нас цікавлять найбільше?
— Говорячи про співробітництво, чомусь насамперед згадують про зброю. Можливо, тому, що це найбільш політизована тема. У сфері ВТС на індійському ринку у нас справді є своя ніша, яку ми з успіхом розширюємо. Але мені здається, що майбутнє передовсім за цивільними проектами.
Треба пам’ятати, що за радянських часів саме українські підприємства побудували тут приблизно 80 відсотків металургійних та коксохімічних комбінатів. Нині вони потребують модернізації. В Україні створено консорціум «Укріндустрія», який працює в цьому напрямі й нещодавно виграв два тендери на модернізацію коксових батарей на комбінатах у містах Роуркела та Бокаро. Є тут й інші підприємства, що потребують модернізації. А крім того, є потужний приватний сектор, який хоче будувати нові батареї, кожна з яких коштує 70—80 млн. доларів.
Місцева енергетика теж відсотків на 50 створена генієм та руками українців, і нині наші підприємства тут також працюють. Приміром, український «Турбоатом» минулого року виграв тендер на постачання турбін для двох атомних електростанцій. Загалом в Індії величезна потреба у розвитку енергосектору, за 10 років вони планують підвищити видобуток електроенергії удвічі.
Нещодавно тут побували представники нашої вугільної промисловості і переконалися, що в Індії є колосальні поклади вугілля, яке можна видобувати відкритим кар’єрним способом, оскільки залягає воно на глибині метрів 15, а товща пластів сягає метрів 20. Індійці готові видобувати і лігніти — вугілля низької якості, яке потім треба збагачувати. А для цього їм потрібні технології, які Україна має.
Є тут робота і для наших метробудівців. У Делі зараз активно будується метро. Такі самі плани — і у столицях багатьох штатів Індії. Ця країна активно розвиває систему морських і річкових портів, будує дороги, і тут теж можуть прислужитися українські компанії. На жаль, наші звернення до українських шляховиків поки що не мали успіху, тому що за індійськими нормами кілометр шляху має коштувати 800—900 тисяч доларів, тоді як у нас витрачають дещо більше. Але треба приїхати сюди і все порахувати, зважити на те, що тут робоча сила коштує значно дешевше.
— Чи багато індійців відвідують Україну?
— Щороку ми видаємо десь півтори—дві тисячі віз, з них близько шестисот — індійським студентам, які навчаються в Україні.
— А як щодо нелегалів?
— Нелегали, як відомо, обходяться без віз, проникаючи в Україну з третіх країн. Приблизно три місяці тому ми передали індійській стороні проект угоди про реадмісію. Утім, в Індії досі немає внутрішнього законодавства, яке регулювало б цю сферу, тому доведеться зачекати, доки індійський парламент його ухвалить. Як нам повідомили у МЗС Індії, такий законопроект подано і його незабаром мають розглянути.
— Які проблеми виникають із захистом прав українських громадян в Індії?
— Їх тут небагато, тому з проблемами, що іноді виникають, співробітники нашого диппредставництва (у Делі працює 11 українських дипломатів. — «ГУ») поки що можуть впоратися. Зараз проблеми з місцевим законом мають лише двоє осіб українського походження, які перебувають під вартою через прострочені візи. Такі випадки, однак, трапляються нечасто. Бувають складнощі з нашими моряками, яких кидають напризволяще в місцевих портах судновласники. Проте нині таких проблем немає.
