«Великий птах з японською ознакою» — так називався матеріал про найлегендарнішого сумоїста Японії Кіко Тайхо. На цю публікацію відгукнулося чимало наших читачів. Був навіть дзвінок від упорядників української енциклопедії, які вирішили помістити в майбутньому виданні статтю і про Тайхо. Тобто це для японців він Тайхо, національна святиня, ім’я якої в Японії не знають тільки ті, хто ще не навчився читати. А для нас — Іван Боришко, невідомець, чий батько на початку минулого століття разом із родиною перебрався з села Великі Руни Зачепилівського району (нині Харківської області) на Далекий Схід. Там від любові Маркіяна Боришка та японки Наї Кіе і народився видатний сумоїст.
Згадка про його слов’янське коріння є в усіх японських підручниках, де йдеться про сумо. Проте тільки нещодавно японські біографи розкопали, що Тайхо (в перекладі з японської «великий птах») — не росіянин, хоч і народився на Далекому Сході, а українець.
Але не хочу переповідати попередню статтю, бо у цієї історії вже є продовження. Всю весну Посольство Японії в Україні працювало над підготовкою приїзду до нашої країни цієї знаменитості. Планувалося, що Тайхо побуває на всеукраїнському чемпіонаті з сумо, який традиційно відбувається у Харкові. Як повідомив президент Федерації сумоїстів України Сергій Коробко, до Харкова приїхав кореспондент японської газети «Хоккайдо сімбун». Він побував на прабатьківщині Тайхо, у селі, де половина мешканців, до речі, Боришки. Вивчав архіви. Люди, що приїхали від Тайхо, насипали землі в капсулу, набрали води з колодязя, зафільмували дідівську хату, яка ще досі стоїть у селі. І... поїздка зірвалася. Втрутилася хвороба. Тепер Великий птах, найімовірніше, не зможе долетіти до України. Але є телефон. Дізнавшись про свої українські корені, він зателефонував до посла Японії в Україні і сказав, що хоче запросити у свій клуб (найпрестижнійший в Японії) українського борця.
Кандидат, як повідомив Сергій Коробко, вже є. Це талановитий молодий спортсмен Павло Бабич, призер світового чемпіонату серед юніорів. До речі, як казали самі японські сумоїсти, котрим довелося побачити змагання своїх українських колег, з нашими даними та з японською технікою українські борці будуть непереможні.
Власне, поки що так воно і є. Бо рекорд Тайхо досі не зміг побити ніхто: вісім перемог поспіль на Кубку Імператора (для більшості мрія — навіть дві перемоги) і тридцять дві перемоги загалом. Нечуваний результат за кількасотлітнє існування кубка.
А в Харкові, можливо, невдовзі з’явиться пам’ятник видатному японцеві. Макет вже виготовлено. Кошти виділяє федерація та Національний фармацевтичний університет (ідею підтримав ректор Валентин Черних). У спорткомплексі ВУЗу нині тренуються не тільки сумоїсти, а й дві тисячі дітей-єдиноборців (до речі, безплатно). Звичайно, двом організаціям потрібну суму зібрати не вдасться, тож спонсорів тут чекають. Вже є місце — навпроти вищезгаданого спорткомплексу.
Про все це також повідомив Сергій Коробко. А ще вирішив скористатися нагодою і закликати бажаючих приєднатися до кола сумоїстів-любителів. Тим паче що нині цей вид спорту МОК вніс до списку олімпійських. Правда, поки що з випробним терміном. Але, схоже, випробування це буде успішно пройдено.
«Українці — це нація богатирів, — переконаний Сергій Коробко. — Я перелічу тільки кількох борців, які народилися в Україні: Іван Піддубний, Олександр Медвідь, Леонід Жаботинський, брати Клички... Стільки переможців! Навіть трохи сумно, що при цьому в Україні силові види спорту не мають такої популярності, як, скажімо, футбол. Мабуть, тому, що досить складні правила і не всі можуть їх зрозуміти. А сумо — це особливий вид спорту: харизматичний і водночас демократичний. У нього правила нескладні, і будь-яка людина після недовгих тренувань може досягти чималих успіхів. Цим спортом можуть займатися люди і з зайвою вагою, і... з нормальною. До речі, можливо, когось відлякує саме надмірна вага борців. Це стереотип. От нещодавно чемпіонкою Європи серед юніорів з сумо стала наша дівчина Оксана Сасько. Її вага — 65 кілограмів. І з формами все гаразд».
При цьому Сергій Коробко переконаний, що влаштувати секцію з сумо можна в будь-якому спортзалі і навіть у сільському клубі. Бо особливого обладнання не треба. Потрібно тільки бажання і трохи методичної літератури. Останньою Сергій Коробко готовий поділитися.
А те, що прабатьківщина великого Тайхо може породити ще багато видатних сумоїстів, для Сергія Коробка —факт беззаперечний. Чого доброго, скоро будемо перемагати і японців.
