Алібі

Відлуння лементу подружжя Китайників із Харкова долетіло й до редакції. Для більшої переконливості кожне з них написали по листу. Суть їх так само трагічна, як і проста: сина, інваліда другої групи, з лютого 2000-го утримували в СІЗО. Суд розглядав справу з великими перервами. Розгляд, на думку адвоката, вели з численними порушеннями кримінально-процесуального законодавства, що підтверджують надіслані копії документів, листів Марка Китайника, захисника сина, фактично до всіх вищих інстанцій країни.

— Одержував самі лиш відписки, — ремствує ветеран війни, інвалід. — Суд немотивовано, вважаю, відхиляв численні клопотання, зокрема прохання замінити запобіжний захід стосовно тяжко хворого сина.

Що ж він накоїв? Як переконана старший слідчий прокуратури Харківської області Литвинова, «14 квітня 1989 року між 15.00 і 16.00 у квартирі № 59 по вул. Світла, 3-А в Харкові... Китайник, Височиненко, Олейник і Ровенський вчинили розбійний напад і умисне убивство з користі з особливою жорстокістю гр-ки Князєвої Н. Г.».

При цьому вони, стверджує слідчий, вкрали гроші, вироби із золота, дорогоцінних каменів на загальну суму 394755 гривень. Організатор розбою Китайник 16-17 квітня 1989 року в кафе «Фрегат» ... за попередньою домовленістю віддав спільникам за «роботу» 11240 гривень, з яких Височиненко по 449 гривень видав Олейнику і неповнолітньому Ровенському, а решту привласнив.

У далекому 1989-му, як то кажуть, по гарячих слідах, було припинено слідство «через невстановлення особи, що вчинила злочин».

І от 11 років потому, у 2000-му, по вулиці Світлій у Харкові весняний вітер обганяла сенсаційна звістка: знайшли убивць Князєвої! І завертілося колесо слідства. Воно докладало неабияких зусиль, щоб додати вчорашньому «висяку» суспільної значимості. Вмить харків’яни довідалися, що до тяжкого злочину були причетні колишні керівники обласної міліції. Але хіба професіонали — борці з бандитами — могли так примітивно діяти, як діяли убивці того квітневого дня 1989-го? Увійшли, нібито, втрьох до квартири (Китайник залишився в машині), почали репетувати, вимагаючи гроші і золото, потім Височиненко, схопивши ножа на кухні, cтав несамовито їм орудувати. Жертва кричала і пручалася, Олейник і Ровенський нишпорили по кімнатах, шукаючи наживи.

До слова, я зустрічався з сусідкою Князєвої. Вона в момент убивства була вдома, але нічогісінько не чула. А колишнє міліцейське начальство довело свою непричетність до резонансного злочину. Та не відпускати ж арештованих. Шукай, Мухтаре, шукай...

...Одиночна камера. У ній згорблений, з усього видно, хворий чоловік. Роба жовтогарячого кольору з чорним написом на спині «Довічний ув’язнений» вочевидь старить його, 41-річного засудженого. Майже чотири роки він «прописаний» у СІЗО. І всі ці 46 місяців Геннадій Китайник запитує себе: чи є справедливість?

Та хіба тільки він?

...У квітні 1989-го він із Сашком Динкевичем відпочивав у Криму. Точно пам’ятають: з 12-го по 20-е. Наступного дня після приїзду мали конфлікт із місцевими «доброзичливцями», а 15 квітня він продовжився. Як таке не запам’ятати? Тим більше, закінчився інцидент у червні 1990 року в залі Ялтинского суду. Він позбавив волі двох негостинних господарів, які забрали в харків’ян гроші і золоті вироби.

Чи означає це, що Китайник не був у Харкові 14 квітня 1989-го? Звичайно, ні — переконані суддя апеляційного суду Харківської області Задорожний, народні засідателі і прокурор, учасник процесу, Демченко.

— Китайник мав реальну можливість перебувати в Ялті напередодні убивства, а після його вчинення повернутися до Криму, — казав мені під час зустрічі слуга Феміди.

— Але ж це лише ваше припущення. Чим спростовано алібі Китайника?

— Його твердження про перебування в Ялті суд вважає надуманим, спрямованим на ухилення від відповідальності за вчинене, оскільки воно, крім інших доказів його причетності до злочину, спростовується вироком Ялтинського суду.

Приїхали! Саме в цьому вироку чорним по білому написано, що 13 і 15 квітня виник конфлікт у молодих людей. Крім того, про це пише в нотаріально оформленій заяві Олександр Динкевич, якого, як і майже півсотні інших заявлених свідків, суд не заслухав. До речі, чому?

Державний обвинувач Демченко також припустив: мовляв, тоді літаки регулярно літали з Криму до Харкова.

На думку адвоката, з якою важко не погодитися, висновки суду про можливість приїзду Китайника в Харків і участі в убивстві будуються на допущеннях і припущеннях, а не на однозначних, незаперечно встановлених фактах.

Хто перешкоджав судові з’ясувати, де жив Китайник у Ялті, чим добирався туди, з ким спілкувався, де саме знаходився 14 квітня? Невже він примчав до Харкова, вчинив темну справу на Світлій вулиці і подався до Криму? З’ясувати це — елементарно не тільки для Холмса, а й для стажиста. А якби він зажадав кримінальну «ялтинську справу», про що клопотала адвокат, стало б ще зрозуміліше.

Та якщо навіть 14 квітня «зависло», то 16-е і 17-е вочевидь «працюють» на Китайника. У ці дні, як сказано в ялтинському вироку 1990 року, з Китайником і Данкевичем міліція проводила слідчі дії.

Чи означає це, що Геннадій не міг 16-17.04.89 р. віддавати гроші спільникам у кафе «Фрегат»? І дурневі зрозуміло. А суд до непристойності скромно обминув цей момент, сховавши у вироку конкретні дати, замінивши їх абстрактним «згодом».

Знаєте, скільки місця у вироку займає так зване спростування алібі Китайника? Аж 28 рядків. Із 69 сторінок комп’ютерного тексту.

— Разом з тим у вироку дюжина, м’яко кажучи, нестиковок, — стверджує адвокат Китайника Віктор Князєв. — Як з’ясувалося, поняті під час огляду місця трагедії 1989 року були присутні, протокол огляду підписували, але... рукописний. А у справі виявився машинописний варіант із підробленими підписами тих понятих. Суд визнав «допущені процесуальні порушення під час складання протоколу, що фактично є перешкодою для його використання як... доказового документу, однак...».

Однак прийняв як доказ. Далі. Одна з головних свідків Івеніна в серпні 1989-го не стверджувала, що в день убивства бачила за кермом машини Китайника. А одинадцять з половиною років потому, у 2000-му, почала свідчити на користь слідства. Її б допитати в залі суду, але свідчень вона не давала. А у вироку читаємо: «... У ході очної ставки підтвердила, що бачила його... біля свого будинку в автомобілі». І це — доказ?

Слідчий добував їх, судячи з усього, різними способами. Приміром, до залу суду було доставлено з колонії Валентину Б. Під час досудового слідства вона свідчила лише проти підсудних. Зокрема, стверджуючи, що іще 1989-го вона довідалася від Ровенського про розбій на замовлення Китайника. Золото Князєвої ховали нібито в її сараї; бачила, як хлопці у кафе ділили гроші. А вже бувши в СІЗО (у неї свої гріхи), Валентина зустрічалася нібито з Геннадієм. Він просив її відмовитися від своїх свідчень.

До слова, цю фантастичну неправду перевіряли в СІЗО. Результат, гадаю, неважко передбачити: в ізоляторі зустрічі виключені. Проте суддя Задорожний про це розповідав мені як про чи не найтяжчий злочин.

На судовому засіданні свідок, попереджена про кримінальну відповідальність за свідомо неправдиві показання, спочатку підтвердила все сказане слідству.

— А після перерви Валя заявила судові, що... обмовила(!) підсудних під тиском працівників міліції, — згадує Марко Китайник.

До слова, вона з колонії написала листа й мені. Шкодує, що обмовила чоловіків, розповідає, як на неї тиснули...

Суд узяв до уваги неправдиві свідчення Б. А її каяття сприйняв, схоже, так, як вигідно обвинувачам.

«... Суд, — читаємо у вироку, — вважає недостовірною відмову свідка Б. від своїх показань, оскільки вона була викликана стресом, якого вона зазнала... під час обідньої перерви...»

І сміх, і гріх. Але таких «шедеврів», що претендують на ноу-хау в судовій практиці, у цій справі чимало.

Алібі ж Геннадія Китайника — не єдине.

Київ—Харків—Київ.