Шкодую за чергами. Бувало, постоїш годину-другу за ковбасою чи горілкою — людиною себе відчуваєш. А тепер усе є, крім дефіциту.
Щоправда, в ощадкасі час від часу можна пожити стадним інстинктом, чекаючи виплати 50-гривневої подачки за вкрадені рублі. Та от біда, не було у мене заощаджень, і держава мені нічого не винна.
Тому пропозицію згадати молодість я прийняв не без задоволення. Отже, пішов у народ. А зібрався він у столичних ЖЕКах. Там тієї п’ятниці штурмували кілька об’єктів місцевого гатунку, але державного значення.
Народ на виконання урядової постанови щосили дерся принаймні до трьох жеківських клерків: бухгалтера, паспортиста, начальника. По довідку, підпис, печатку.
Усі хотіли засвідчити повагу уряду, демонструючи посвідчення, паспорти, ідентифікаційні коди. А ще — синці й роздерті колготки. Бо, самі розумієте, щоб показати документ і, головне, написати відповідну заяву, треба добряче попрацювати ліктями, ногами та іншими місцями тіла. До чого це може призвести, знають усі, крім, очевидно, батьків тієї горезвісної постанови — вони за чергами не шкодували і не шкодують.
Поштовхавшись серед електорату досхочу, розпитавши жеківців про їхнє ставлення до організованого чиновниками «свята», я поїхав до... комп’ютера.
Ажіотаж, виявляється, створено Постановою Кабміну № 117 від 29 січня 2003 р. «Про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги». Усі пільговики країни для отримання адресної допомоги (коли це буде — поки що невідомо) мають бути зареєстровані. А щоб їх внесли до реєстру, тобто банку даних, вони повинні з’явитися до ЖЕКів (сільрад), пред’явити документи (ветеранів війни, «чорнобильців», інвалідів тощо) і написати заяви.
— Чи треба казати, що люди кинулися до контор в останній момент і цим створили безліч проблем собі і нам? — нарікали працівники ЖЕКів і згадували незлим тихим словом високе начальство. Воно начебто не подбало про вчасне інформування населення, чітке виконання.
Паніка була, погоджуються у столичних коридорах влади, але безпідставна.
— Процес створення реєстру пільговиків не завершився 15 грудня, як дехто панічно стверджував, і не завершиться 25-го, — запевняє заступник начальника Головного управління соцзахисту населення міськдержадміністрації Людмила Подуст. — Я особисто про це говорила в шести радіопередачах, ЖЕКи інформували киян. А оновлювати списки пільговиків вкрай необхідно. Останнім часом з’явилося чимало фальшивих посвідчень, до того ж перехід на україномовне діловодство додає чимало проблем. Потрібно уточнювати не тільки правильність прізвищ... Як тут обійтися без прямого спілкування з пільговиками, без їхньої заяви, ідентифікаційного коду? Цих даних ніде не візьмеш, а в базі ЖЕКів їх досі не було.
Людмила Андріївна просила через шановну газету заспокоїти киян: жоден із пільговиків не залишиться поза реєстром.
... Недолугість окремих кабмінівських постанов відчули на собі не тільки «особи, які мають право на пільги». А візьміть пенсіонерів. Скільки їх бажає переконатися, що пенсію з нового року таки буде підвищено на певну суму!
Що то за підзаконні акти, яким люди не вірять і оббивають пороги з ранку до вечора, щоб тільки почути особисто від інспектора: «Ваша пенсія буде такою...»
Складається враження, ніби в Кабміні, не думаючи, печуть постанови «на благо» співвітчизників, а потім випробовують на них же механізм реалізації. Їм би, благодійникам, не у високих кабінетах сидіти, а «в народ» піти. Черги вистояти, з бюрократами поспілкуватись, нерви попсувати, серце заспокоїти...
Черга нікого не лікує.
