28—29 листопада в Москві відбулася міжнародна конференція «Децентралізація і розвиток місцевого самоврядування», в якій взяли участь представники 20 країн. Комітет Верховної Ради України з питань державного будівництва і місцевого самоврядування представляли народні депутати України Зарема Катушева і Анатолій Оржаховський. Пропонуємо читачам ознайомитися з виступом З. Катушевої на цій конференції.

Дозвольте привітати всіх учасників міжнародної конференції від імені парламентаріїв України, яких ми з колегою представляємо. Висловити подяку за запрошення, а також подякувати організаторам за блискучу підготовку цього форуму.

Для нас, громадян України, вартий уваги і той факт, що міжнародна конференція «Децентралізація і розвиток місцевого самоврядування» відбувається в переддень Дня місцевого самоврядування, що його в Україні відзначають 7 грудня.

Європейську Хартію про місцеве самоврядування Україна підписала 6 листопада 1996 року в Страсбурзі, а після її ратифікації 15 липня 1997 року Верховною Радою України вона стала частиною національного законодавства.

Організаторами конференції переді мною було поставлено мету — проаналізувати українське законодавство щодо місцевого самоврядування. Якщо оцінювати його з критичної точки зору, то у законодавстві більше запитань, ніж відповідей. Щоб у цьому переконатися, досить порівняти повноваження місцевих державних адміністрацій згідно із законом «Про місцеві державні адміністрації» і повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, про які йдеться в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» (гл. ІІ).

До відення місцевих державних адміністрацій відноситься розв’язання питань соціально-економічного розвитку відповідних територій (ст.13 Закону «Про місцеві державні адміністрації»). У статті 32 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» йдеться про ті самі повноваження, але вже для органів місцевого самоврядування. У зв’язку з цим постає питання: хто повинен займатися розв’язанням проблем територіального розвитку?

Згідно з вищенаведеними законами — це місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування, втім, як відомо, коли повноваження двох різних структур дублюються, це призводить до низької ефективності їх роботи, а іноді — навіть до протистояння.

Розвиток місцевого самоврядування аж ніяк не передбачає послаблення чи знецінювання ролі місцевих державних адміністрацій.

На сьогодні в Україні прийнято Концепцію державної регіональної політики. У ній значну увагу приділяють питанням децентралізації влади і наданню ширших повноважень органам місцевого самоврядування. У Програмі державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні підкреслюється необхідність «розподілу сфер відповідальності і компетенції органів державної влади й органів місцевого самоврядування в сфері надання державних і суспільних послуг».

Усе перераховане вище свідчить про необхідність чіткого розподілу повноважень між територіальними органами влади. Вони можуть працювати над розв’язанням загальних завдань, але кожен повинен мати свої окремі функції і повноваження. Це дуже важливо для України на даному етапі її розвитку. Органи державної влади не повинні втручатися в питання, що органи місцевого самоврядування мають право вирішувати самостійно. У країнах, де ці функції виписані чітко, таких проблем немає.

Складність розмежування функцій і повноважень між двома зазначеними системами місцевих органів влади в Україні обумовлена тим, що функціонально це — однорідні системи, що займаються практично тими самими питаннями.

Суперечності є, і нам, як суб’єктам законодавчої ініціативи, треба буде їх вирішувати. Змін вимагають закони «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації» і Конституція України, прийнята в 1996 році (місцевому самоврядуванню присвячено XІ розділ).

Від протистояння до співробітництва можна перейти тільки за чіткого законодавчого розподілу повноважень і відповідальності. Перший крок у цьому напрямі — прийняття Концепції державної регіональної політики і Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні — зроблено. У профільному комітеті вже триває робота над внесенням змін у закони «Про місцеве самоврядування» і «Про місцеві державні адміністрації», а також над новими законопроектами «Про комунальну власність», «Про територіальну громаду», «Про адміністративно-територіальний устрій» та іншими.

Наявна система державного управління України загалом залишається неефективною. Вона — внутрішньо суперечлива, незавершена, громіздка і відірвана від людей. Потрібна децентралізація державної влади. На місцевому рівні краще видно проблеми і шляхи їх розв’язання, тому для органів місцевого самоврядування дуже важлива самостійність, але діяти і нести відповідальність вони повинні в рамках закону.

Найскладніше питання — фінансова самостійність органів місцевого самоврядування. Саме від цього залежить розвиток територій і громад, їх можливість самостійно розв’язувати проблеми. Затверджений Бюджетний Кодекс України, на жаль, не вирішив складних питань. І їх потрібно врегулювати у нових законах про місцеве самоврядування. Потрібно розробити чітку систему відповідальності, створити законодавчу базу для повноцінної діяльності територіальних органів влади України в нових умовах.

Насамкінець хотілося б сказати: я впевнена, що Україна впорається з поставленими завданнями, і отримана тут інформація знайде відображення в роботі українського парламенту.

Ще раз хочу висловити подяку організаторам: Інституту економіки міста й особисто Марії Іванівні Ліборакіній. Ми сподіваємося на подальше взаєморозуміння і взаємодію.

Дякую за увагу.

Зарема КАТУШЕВА,народний депутат України.