Президент України Л. Кучма за час перебування на лікарняному — від дня безкровної революції в Грузії 22.11.2003 р. до 02.12.2003 р. — встиг видати 74 документи, з них:
розпорядження — 11 у формі розпоряджень та 63 укази;
32 з указів стосуються кадрових перестановок, а 13 — із грифом «не для друку».
Те, що більш як половина від загальної кількості документів є «карати та милувати» разом із «секретними матеріалами», свідчить про «відкритість» діяльності Президента та його «демократичне невтручання» в діяльність органів влади.
Але зовсім окремо виділяється Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави», підписаний 29 листопада 2003 року.
Відразу після його оприлюднення першим ударив на сполох Антон Денисович Бутейко, колишній посол України в Румунії, який вважає, що головною «родзинкою указу» є спроба всупереч Конституції і закону України про дипломатичну службу поставити всю зовнішньополітичну діяльність під контроль адміністрації Президента України.
Справді, проаналізувавши окремі положення зазначеного указу, доходимо висновків:
1. Як зазначено в преамбулі указу Президента, документ написано на виконання положень Конституції України, зокрема статті 106, де зазначено, що Президент України «здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю». Разом із тим слід зазначити, що статтею 86 Конституції передбачено, що визначення засад зовнішньої і внутрішньої політики покладено на Верховну Раду України.
Механізм, закладений у Конституції, прозорий і правильний: парламент закладає основу зовнішньополітичної діяльності шляхом прийняття закону, Президент погоджується на такий варіант (підписує закон) і бере на себе керівництво. Однак в українських реаліях, де такий закон відсутній (чому — це окрема тема), питання про виконання зовнішньополітичного курсу і відповідно його визначення проходить шляхом «сам співаю, сам слухаю» — і все це про Президента.
2. Здійснюється спроба перебрати повноваження Міністерства закордонних справ України на користь адміністрації Президента та Президента України. Так, зокрема, документом визначено, що кандидатури на посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів Міністерства закордонних справ України, радників-посланників та радників дипломатичних представництв України в іноземних державах та при міжнародних організаціях, а також осіб, на яких покладається тимчасове виконання обов’язків глави дипломатичного представництва України в іноземній державі, попередньо погоджуються в установленому порядку з Президентом України. Ким установлюється порядок погодження, а також процедура та дії у випадку незадоволення претензій кандидата на посаду, залишається невідомим. В указі не йдеться про розробку МЗС документів на виконання цього указу. Це положення суперечить поточній практиці призначення таких дипломатичних працівників на посади, до цього їхні кандидатури узгоджувалися лише з Міністром закордонних справ. Крім того, у цьому світлі варто нагадати, який опір чинився, коли народні депутати України, члени Комітету Верховної Ради України у закордонних справах намагалися набути право попередніх консультацій хоча б щодо кандидатури посла України за кордоном. А вони, як члени парламенту, особи, які мають визначати зовнішньополітичний курс держави, мали б знати, хто цей курс безпосередньо впроваджує в життя.
3. В одному з положень указу Президента читаємо: «Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва України в іноземних державах та при міжнародних організаціях мають поліпшити інформаційне забезпечення Президента України із зовнішньополітичних питань, запровадивши практику невідкладного подання до адміністрації Президента України інформації з особливо важливих питань зовнішньополітичної діяльності України та міжнародних відносин». Далі — перелік питань на 1,5 сторінки друкованого тексту, що саме потрібно вважати «особливо важливими питаннями». Пункт «міжнародні заходи за можливою участю Президента України» пробиває на сльозу: невже Управління державного протоколу та церемоніалу Президента України не встигло нагадати, що на такі заходи мають запрошувати організатори, а не наші дипломати за кордоном?
Ще до цього пункту указу. Зрозуміло, що Міністерство закордонних справ та його структурні підрозділи мають доповідати Президенту. Але до чого тут АП (читати:
В. В. Медведчук)?
4. І наостанок потрібно запам’ятати нову структуру: Головне управління з питань зовнішньої політики адміністрації Президента України. Цей орган згідно з положеннями указу вже має більше повноважень, аніж МЗС. Тому цілком можливо, що незабаром на багатосторонніх зустрічах глав зовнішньополітичних відомств в українській делегації Міністру закордонних справ доведеться поступитися місцем. На жаль.
Власне, ніхто не проти виконання покладених Конституцією на Президента України завдань у сфері зовнішньої політики. Інша річ — канцелярія Президента, звітувати перед якою міністрам та дипломатам дещо принизливо.
Ще одне нагальне питання — блокування в будь-який спосіб Президентом (шляхом знаменитого права «вето») будь-якої спроби Верховної Ради України законодавчо врегулювати свої повноваження щодо визначення зовнішньополітичного курсу України (на сьогодні у ВР на різних стадіях перебувають дев’ять законопроектів, що стосуються визначення Верховною Радою засад зовнішньої політики). Крім того, з подачі МЗС Президент України скористався правом вето щодо Закону України «Про представництво України за кордоном», у якому, зокрема, було закладено механізм звітування посольствами та іншими закордонними представництвами України про роботу.
Віталій ШИБКО,народний депутат України.
