Уявіть, що зустрілися двоє, він і вона.
— Милий друже, іноді хочеться поговорити про що-небудь високе, наприклад, про музику.
— Даруйте, я не знавець, але чи не в занепаді наша музика? Всім нашим класикам — за шістдесят!
— Хто втовкмачив у вашу милу голівку цю банальність? Таланти є завжди, щоправда, вони бувають нікому непотрібні. А скажіть, скільки наших молодих композиторів ви знаєте? Мовчите? Звичайно! Не зациклюйтеся на відомому, бо не побачите нового, а воно прекрасне!
— Це інтригує. Далі.
— Гаразд, я вам розповім про двох сестер-композиторів — Анастасію і Вероніку Тормахових.
— Чи цікаво слухати про тих, чиї імена невідомі?
— Мила, необґрунтовані примхи не сприяють розширенню кругозору. Отже, Анастасія, студентка Київської консерваторії. Молода, але пунктуальність у всьому — її коник! Тому здається, що Ася, як її називають друзі, не відповідає звичайному іміджу композитора: скуйовджений, безладний. Але згадаймо Стравінського, чия педантичність бувала позамежною!
— Отже, вона хмура, тужлива і нудна?
— А хіба Стравінський був нудний? Ні, Ася дуже добродушна і відкрита, хоча і скромна. «Асю, дай що-небудь своє послухати!» — адже цікаво знати, що вона пише. Відповідає: «Послухай музику моєї сестри, вона талановитіша!». От тепер я включу для вас, слухайте...
— Це мюзикл?
— Точно! Це колективний твір, за участю Вероніки. Мюзикл написано ще вісім років тому. Він називається «До побачення». Сюжет простий: американець приїхав в Україну робити бізнес, закохався в нашу дівчину... Ось, це номери Вероніки.
— У неї класний смак! Це джаз, але якийсь незвичайний.
— Знаєте, чому? Це джаз слов’янської, а не африканської душі. Від з’єднання людей різних культур народжуються красиві діти. У музиці — те саме...
— Звучить двозначно. Однак де цьому навчають?
— Вероніка закінчила училище Глієра, спеціалізувалася на теорії естрадної музики. Потім консерваторія, аспірантура. Багато працює. В її стилі поєднуються фолк-джаз, поп-балади, симфонічна і камерна музика. Вона захоплюється фольклором України, Африки, Азії. Композитор-хамелеон, так би я сказав. А сама Вероніка дуже жвава людина, натура-порив. Дитячість і дорослість в одній особі.
— Гаразд, розкажи про її сестру, скромну Асю.
— Зараз включу вам її сонату для фортепіано. Ось...
— Боюся вас образити, але це, здається, дуже складно.
— О, так, твір виткано з дуже складних музичних прийомів. Напевно, отут позначається її перша освіта — теорія музики, а потім уже композиція. Таким теоретиком і композитором був великий Шенберг, його музика дуже інтелектуальна і не розрахована на велике коло шанувальників. Так, це складно, але якщо споконвічно композитор ставить собі за мету освоїти вершину, а не низи, то повірте, це дасть результат. Можливо, про цю дівчину колись заговорять, як про майстра!
— Вважайте, ви мене умовили. Але лише наполовину!
— Чому наполовину?!
— Тому, що вам пощастило, ви можете слухати музику молодих композиторів по знайомству, начебто по блату. А як мені та іншим? На ринок ваші чудесні Ася з Веронікою ще не вийшли, а українське радіо дає у кращому разі гарну музику тих, кому за шістдесят чи навіть за сто шістдесят!
— Але я у цьому не винний! Я ще стільки хотів вам розповісти!..
— А я не кажу, що не хочу це почути. До наступного разу?..
Від редакції: цим діалогом ми розпочинаємо нову рубрику «Невідома музика» — про молодих українських композиторів. Рубрику веде студентка ІV курсу Національної музичної академії України
