50-річчя актора Леся Задніпровського припало на літо, але то — «не сезон», тож ювілей святкували в театрі імені Франка лише минулого тижня.
Для бенефісу Лесь обрав спектакль «Я, Генрі Другий» у постановці свого приятеля й однокурсника Юрія Кочевенка. Сам ювіляр зізнається, що вони з Кочевенком були зачаровані колись англійським фільмом «Лев узимку» і мріяли поставити цей сюжет самі, і от поставили. Вистава вийшла особлива. Щоб сповна збагнути, чим саме особлива, варто згадати початок 70-х років, коли саме з’явився у нас отой імпортний фільм «Лев узимку». Весь кайф фільму був у тім, що в епоху відцвітаючого Брежнєва нам показали іншого короля — теж немолодого, але повного сил і пристрасті (тому-то й «лев узимку»), і це вселяло дивну надію на те, що «зима» може бути і якась інша, не обов’язково в брежнєвському стилі. Для Леся Задніпровського в цьому було й дещо своє — тоді якраз на сцені гримів його батько, чудовий актор Михайло Задніпровський. А кому з нас не відома оця спокуса юності — бути старшим за себе, бути рівним батькові, якого любиш?
Згодом, коли справді наближається «зима», ми про це забуваємо. Лесь — не забув, і таки зіграв того Лева аж тепер. Вони з Кочевенком у цій виставі зробили те, що вдається дуже рідко — повернули на франківську сцену навіть патетично-уповільнені театральні ритми 70-х років. Власне, а як іще можна було повернутися в молодість? А в ролі короля, якого грає Лесь, боковим зором бачиш постать Михайла Задніпровського.
...Після вистави був веселий ювілейний «капусник». Керовані Лесем Задніпровським франківські «капусники» — річ рідкісно-завершена, готовий театр мініатюр! Втім, цього разу Лесь вперше дивився на своїх колег із залу як глядач, а дійством керував його син Назар, також актор театру імені Франка.
