На вулицях Нью-Делі панує суцільний хаос. Попри старання регулювальника наш мікроавтобус рухається ривками, що незмінно супроводжуються емоційними зауваженнями водія. Рикші чомусь не трапляються. У морі людей, велосипедів, автобусів і авто раз у раз спливає саморобне диво техніки — моторолер із будкою, пофарбованою в жовто-зелені кольори. «Жовто-зелені» ігнорують і нас, і регулювальника. З узбіччя за всім оцим байдуже спостерігають священні тварини — корови, що інспектують купи столичного сміття. На запитання, чим місцеві правила дорожнього руху відрізняються від наших, отримую вичерпну відповідь: тим, що тут їх не існує.
В Індії ви легко згадаєте англійську. Нею в Делі продубльовано всі вивіски, нею ж ведеться все ділове листування. Освічений індієць говорить у середньому 14 місцевими мовами плюс, звісно ж, англійською. У цій країні якось уживаються 500 народів і племен: за такої розмаїтості культур проблема захисту 200 рідних мов від засилля іноземної здається неактуальною.
Із проблемою самоідентифікації частіше стикаєшся сам. Тим індійцям, що колись навчалися в Москві, треба пояснювати, що Україна вже не «житниця Європи» — в нас неврожай, що за територією вона більша від сусідньої Польщі, що в Києві все-таки варто побувати, та й у Білокам’яній наших повно...
Утім, наші є і тут. Найчастіше сюди потрапляють прочани та моряки. Туристів майже немає, адже пряме сполучення між Києвом і Делі було припинено ще 1999 року й відновлено лише минулого тижня. Є ще українські дружини індійських студентів, що свого часу навчалися в СРСР.
Місцеві звичаї погано узгоджуються з нашим сімейним кодексом, тому в українського консула виникають неабиякі проблеми з легалізацією шлюбних документів. Приміром, заяву про те, що молодята хочуть одружитися, тут подають... їхні батьки. Батько з матір’ю уповноважені також видати довідку, що їхній син не був одружений і на момент весілля йому виповнилося стільки-то років. Для наших юристів, як ви розумієте, цей папір не документ...
Не менш екзотичне й індійське весілля — аж ніяк не дешева церемонія, на яку батьки молодят збирають гроші півжиття. У середньому такий захід стане у 8—9 тисяч доларів. Нерідко наречений із нареченою вперше бачать одне одного саме на весіллі. Увесь вечір і всю ніч, поки півтори сотні гостей щодуху танцюють і веселяться, вони лише сидять і приймають підношення... Обов’язковим учасником церемонії виряджено коня чи слона, якого у звичайній обстановці на вулицях Нью-Делі зустрінеш нечасто.
За один вечір в індійській столиці нам пощастило побачити два пишні весілля, і не випадково. За місцевим календарем і за віщуваннями астрологів перший тиждень грудня виявився сприятливим для одруження. З цієї радісної нагоди господарі свята радо запрошували нас повеселитися разом із ними...
Пізно ввечері вулиці Делі геть порожні й погано освітлені — через загрозу терактів і дефіцит електроенергії. Щоб зігрітися грудневими ночами, коли температура в місті опускається до плюс десяти, самотні постові та мешканці наметових нетрів палять багаття просто на узбіччі. Після 9.00 життя триває тільки в готелях, біля входу до яких традиційно чергують автоматники...
Денний похід за сувенірами приніс чимало відкриттів. Побачивши в центрі Делі напис «Чай—кава» і «Трава—ліки», раптом розумієш, що на тебе тут чекали. Торговельний центр Яшвант-Плейс — живе свідчення піввікової радянсько-індійської дружби. Тут мало який продавець не говорить мовою міжнаціонального спілкування і міжнародного культурного обміну. «У мене і Кобзон був», — із гордістю повідомляє власник ювелірної крамниці, вказуючи на раритет, що висить на стіні, — знімок 30-річної давності. Наш крамар в обнімку з іще молодою Софією Ротару та пампушкою Ларисою Доліною. Відлуння давно минулих днів радянської культури...
Російську мову чутно по обидва боки прилавка. Для зручності спілкування чимало торговців друкують собі візитівки російською і навіть беруть російський псевдонім. Насправді який-небудь «Максим» чи «Сашко», що пропонує «експортний товар», виявляється Бхопалом, але чого тільки не зробиш заради бізнесу?!
...Після нетривалого торгу продавець нарешті погоджується продати за божеською ціною «тільки тобі» і винятково «як другу» дерев’яного слоника. Бивні додаються — в окремому пакетику. Прийшовши додому, ти знаходиш крихітний цінник, дбайливо приклеєний під п’ятою слоника... Переплатив!!! — осяває тебе неприємна думка. Та Бог з ним... Тут у всьому подвійний і навіть потрійний стандарт. І в ціні на квиток у Тадж-Махал, і в ціні на дерев’яну скульптурку. Іноземці — головне джерело доходу...
Київ — Нью-Делі — Київ.
