Наступного тижня Верховна Рада України планує прийняти рішення щодо узгодженого законопроекту конституційних змін. Прогнозів не бракує — і оптимістичних, і песимістичних. Ми також не вперше повертаємося до теми політичної реформи, оскільки саме вона визначатиме найближчим часом алгоритм розвитку політичних подій. Саме тому поліваріантність дій різних політичних сил породжує чимало запитань і спонукає до пошуку відповіді на них. Тим паче, на кону — майбутні вибори глави держави.
Реформа — раз,реформа — два, реформа...
Сьогодні ніхто зі стовідсотковою упевненістю не може сказати, який саме варіант конституційних змін буде узгоджено і винесено у сесійний зал. Скажімо, Голова Верховної Ради Володимир Литвин вважає, що таким компромісним варіантом може стати законопроект «Медведчука—Симоненка», який зібрав підписи 292 народних обранців. Проте глава парламенту водночас висловив застереження, що «диявол може ховатися у дрібницях».
А «дрібниць», на перший погляд, неістотних, вистачає. І вони можуть негативно позначитися на результатах голосування уже за спроби віднайти 300 голосів. По-перше, проти обрання глави держави у сесійному залі й надалі наполягають три фракції — «Наша Україна», Блок Юлії Тимошенко та соціалісти. Їхніх голосів достатньо, якщо нічого не станеться надзвичайного (приміром, десяток представників цих політичних сил не висловлять бажання стати позафракційними), щоб заблокувати законопроект під час остаточного голосування.
З другого боку, цей законопроект натрапляє на спротив депутатів-мажоритарників, оскільки в нього закладена норма щодо пропорційних виборів народних обранців. Отож, поза всіляким сумнівом, їх спробують використати політичні сили, що зацікавлені у «кризовому входженні» у президентські вибори.
Водночас варто звернути увагу на слова одного з лідерів фракції об’єднаних соціал-демократів Нестора Шуфрича, який після позитивного вердикту Конституційного Суду щодо законопроекту, який передбачає обрання глави держави парламентом вже у 2004 році й водночас подовжує повноваження нинішніх парламентаріїв ще на один рік, сказав, що СДПУ(о) підтримуватиме саме таку політичну реформу.
Власне, це дало підставу деяким оглядачам спрогнозувати підтримку 23 грудня у сесійній залі трьох варіантів політичної реформи.
Щоправда, невідомо, як до такого кроку поставиться Конституційний Суд, на експертизу котрому знову потраплять три варіанти змін Основного Закону. І наступне. Чи у такому разі всі три законопроекти претендуватимуть на право бути затвердженими під час остаточного голосування у 300 голосів?
Як бачимо, «дрібниць» так багато, що вони можуть стати доволі істотними. Особливо з урахуванням ще одного варіанту розвитку подій у сесійній залі.
Віце-прем’єрство в обмін на перерозподіл комітетів?
Як відомо, нинішній коаліційний уряд відсвяткував річницю перебування у будинку на вулиці Грушевського. І готується до підписання нового договору про співпрацю з парламентською більшістю. Одначе, річниця існування уряду збіглася з відставкою — Президент України звільнив з посади віце-прем’єр-міністра з питань паливно-енергетичного комплексу Віталія Гайдука.
За квотою об’єднаних соціал-демократів на цю посаду призначили голову Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Андрія Клюєва, одного з лідерів фракції «Регіони України». Відтепер, за словами координатора фракції СДПУ(о) Леоніда Кравчука, есдеки не тільки пропонуватимуть у новій угоді передбачити перерозподіл керівних посад у комітетах, які очолюють опозиціонери, а й хочуть бачити свою людину на посаді заступника Голови Верховної Ради України. Не вельми прагнуть до зміни одного з керівників парламенту і комуністи.
Проте, на думку деяких оглядачів, це лише квіточки, ягідки з’являться дещо пізніше.
Новий рік — старі проблеми
Власне, прогноз на наступний рік, до зустрічі якого залишається вже небагато днів, досить-таки невтішний. Передусім тому, що різним політичним силам так і не вдалося узгодити свої інтереси, які не завжди збігаються з інтересами пересічних громадян.
Адже невідомо, чи вдасться змінити нинішню модель влади, у якій закладено всі суперечності перехідного періоду становлення ринкової економіки і демократії. Ні для кого не таємниця, що українська владна модель вельми нагадує російську. Невже ми з вами також хочемо «керованої демократії» путінського зразка? І на це запитання повинні дати відповідь для себе всі.
Нема добрих чи поганих царів. Влада лише тоді відповідальна, коли обирається. У тому числі не тільки на рівні сіл чи міст, а й районів та областей. Плюс формування уряду парламентом. Лише за такої умови відбудеться становлення повноцінної демократії незалежно від того, яке прізвище матиме наступний глава держави. В іншому разі політичні кризи матимуть перманентний характер. Особливо в періоди виборчих кампаній. Такий напрошується висновок після аналізу ситуації, яка складається сьогодні.
