Із досьє «ГУ».
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ. Народний депутат України третього і четвертого скликань. Народився 1963 року у Вінниці. Має дві вищі освіти — історика (Вінницький державний педагогічний інститут) та економіста (Тернопільська академія народного господарства). До обрання у Верховну Раду працював завідувачем кафедри політології Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Перший заступник голови Комітету ВР з питань європейської інтеграції, заступник голови Народно-демократичної партії. Одружений, має доньку.
— Олеже Олександровичу, чи знадобилися вам знання історії в політиці? Чи часто сьогодні проводите історичні паралелі?
— На мій погляд, усі народні депутати, крім своїх політичних чи комерційних талантів, повинні самовдосконалюватися у знанні історії та політології. У своїх виступах у парламенті та ЗМІ я, справді, часто намагаюся знайти історичні аналогії. Менталітет людей змінюється дуже повільно. Мотивація певних вчинків та дій людства диктується закономірностями історичних процесів.
— Ви вже вдруге обираєтеся до парламенту за партійними списками: у минулому скликанні — за списком НДП, до нинішньої Верховної Ради — блоку «За єдину Україну!». Ви прихильник пропорційної виборчої системи?
— Безумовно. І не лише тому, що двічі обирався до парламенту за партійними списками. Я був одним із тих, хто створював Народно-демократичну партію, і став її членом з першого дня існування — 24 лютого 1996 року. На моє переконання, парламент не повинен бути мозаїкою інтересів різних регіонів. Парламент має виконувати законотворчу, політичну функцію, виробляти стратегії розвитку суспільства. Проведення газу до якогось села чи ремонт даху в школі, звичайно, також важливо. Але такі питання слід вирішувати на місцевому рівні — депутатами районної, обласної, сільської, міської рад. А обов’язок депутатів Верховної Ради — передусім законотворення, щоб нормально запрацювали економіка, соціальна сфера, всі державні механізми. Бо Верховна Рада — це не вищий законодавчий орган, як часто її помилково називають, а єдиний законодавчий орган держави.
— Однак депутатам, обраним за партійними списками, часто закидають, що вони відірвані від народу. Мовляв, не зустрічаються з виборцями і ні перед ким не звітують...
— А ви поїдьте до Вінницької області й запитайте, чи знають там депутата Зарубінського і чи він там щось робить. І зробіть аналіз, скільки депутатів-мажоритарників активно працюють у своїх виборчих округах протягом усіх чотирьох років повноважень. Чи їх діяльність активізується лише за півроку до виборів? Ця проблема надумана. Можливо, серед депутатів-списочників дехто ніколи не буває в регіонах. Щодо мене — щосуботи-неділі буваю на Вінниччині.
Не можу сказати, що пропорційна система має лише плюси, а мажоритарна — тільки мінуси. Але політичні сили повинні брати на себе відповідальність. Тому для України на сьогодні нехай і не ідеальним, але найоптимальнішим варіантом є запровадження партійної виборчої системи, системи відповідальності партій перед виборцями. Якщо партія погано працюватиме, наступного разу не потрапить до парламенту.
— У 2001—2002 роках ви працювали на посаді постійного представника Кабміну у Верховній Раді в уряді Анатолія Кінаха. А як оцінюєте співпрацю нинішнього уряду з парламентом, враховуючи, що це — перший коаліційний уряд?
— Нині урядові працювати, з одного боку, легше, а з другого — важче. Важче тому, що не всіх представників фракцій задовольняє розподіл посад в уряді. А легше тому, що є більший зв’язок і взаємна відповідальність двох гілок влади, підтримка парламентської більшості.
— Ваша парламентська діяльність має яскраву прозахідну спрямованість: працюєте в Комітеті з питань євроінтеграції, очолюєте постійну делегацію Верховної Ради в парламентській асамблеї НАТО. Ваша мета — прорубати вікно в Європу?
— Не можна апріорі бути «західником» чи «східняком». Я прибічник європейського та євроатлантичного вибору України, бо хочу, щоб наш народ жив гідно у всіх відношеннях. Європейське суспільство забезпечує високі стандарти життя. До того ж наша держава споконвіку була європейською, і український народ за своєю ментальністю має більше спільного з європейцями за рівнем культури, працелюбства, порядку, акуратності тощо, аніж, скажімо, з росіянами.
— Ви задоволені результатами своєї депутатської роботи? Адже не завжди ваш голос буває вирішальним...
— Я взагалі не знаю депутата, чий голос завжди вирішальний. У парламенті повинна бути боротьба, але боротьба думок, а не гаманців чи підкилимних центрів впливу.
— А що не подобається в парламенті?
— Коли парламент перетворюється на місце з’ясування особистих стосунків, які часто носять нецивілізований характер.
— На що вистачає часу, крім політики?
— Маю звичку дивитися багато телевізійних програм, читати газети, але знову-таки на політичні теми. Я вважаю себе професіональним політиком, тому політика займає фактично весь мій час. Граю на гітарі, акордеоні, але не на публіці, а вдома. Люблю також подорожувати, спілкуватися з людьми, зокрема в метро.
— Хіба в ньому їздите?
— Так, і часто навіть добираюся набагато швидше, ніж на авто. Мені цікаво слухати розмови людей, бачити їхні реакції, самому вступати в дискусії. Усім політикам необхідно більше такого спілкування.
