Сусідська Мазурка, мініатюрна болонка, наче виправдовувала своє ім’я, була дуже перебірлива в музичних уподобаннях. На неї не діяли ані фуги Баха, ані сучасні виверти на інструментах.
Але пісня з дитячої телепередачі «На добраніч, діти!» кидала собачку в транс. Щойно томливий чоловічий голос починав оповідати про прикордонника, який не спить, і про висоту, що наснилася пілоту, як навколишній світ переставав існувати для Мазурки. Вона заводила очі, присідала на задні лапи і починала задушевно вити. До закінчення пісні вивести її з цього стану було просто неможливо — хоч тягніть за хвоста чи давайте щигля в ніс.
Минув час, «На добраніч, діти!» канула в Лету разом із піснею. Мазурка замовкла. Що їй тільки не вмикали, трансу не спостерігалося. Але якось у передноворічній музичній телепередачі пролунала відома американська пісенька «Джангл беллз», дуже модний тепер і в нас новорічний мотив. На Мазурку він подіяв унікально. Собака на мить прислухалася, раптом дико заверещала і кинулася під шафу! Такого з тихою і ласкавою Мазуркою зроду-віку не бувало. Бідна тварина відмовлялася вилазити зі схованки, голосно й агресивно гарчала. І згодом, чуючи навіть у телевізійних рекламних роликах ненависний мотив, Мазурка демонструвала цілковите неприйняття західної культури.
Мій друг Сергій, у принципі, ніколи не був меломаном, і йому було байдуже, що слухати. Та коли ми розмовляли на теми музики, він все-таки повідав історію зі свого життя.
А було так. Сергію, молодому офіцеру, перед Новим роком доля приготувала сюрприз — треба було їхати на нове місце служби. З рідної України через півконтиненту на Північ, на Нову Землю. Найприкріше те, що в родині очікували поповнення — дружина Сергія Таня була вагітна. А розлучалися вони щонайменше на півроку. І от у передноворічні дні дружина проводжає убитого горем Сергія на літак, настрій у обох самі розумієте який. Дружина простягає плейєр і аудіокасету — мовляв, гарна рок-група, вдалий концерт, слухатимеш дорогою, адже шлях неблизький.
У літаку у всіх передсвятковий настрій, хто на Новий рік до родичів летить, хто ще куди. Сергій упав у крісло і увімкнув плейєр. Це була група «Агата Крісті», пісня на слова однієї з глав повісті Булгакова «Собаче серце». І от, коли літак відривався від рідної української землі, у навушниках пролунали слова: «Спасибо, кончено, прощай, Москва...». І хоча справа відбувалася зовсім не в Москві, у Сергія на очах виступили сльози. Та це були квіточки, справжню істерику спричинив приспів. «Братцы-живодеры, за что же вы меня?!...» — відчайдушно репетував співак, і молодий офіцер у новенькій військовій формі рюмсав, як дитя, перед очима здивованих пасажирів...
