Як відомо, народні депутати, обрані до Верховної Ради від мажоритарних округів, створили своє міжфракційне об’єднання «Мажоритарник». Думками про це ми попросили поділитися постійного представника Президента України в парламенті, до речі, також депутата-мажоритарника, Олександра ЗАДОРОЖНЬОГО.
Хочу звернути увагу читачів на три речі. По-перше, новостворене об’єднання не є фракцією чи депутатською групою. Воно жодним чином не впливатиме на партійно-політичні структури, які склалися у Верховній Раді, не порушуватиме їх.
Про що йдеться. Парламент, виконуючи свою головну функцію — законотворчу, працює у декількох вимірах. Фаховий рівень репрезентовано профільними комітетами, що, звісно, не можуть бути правими чи лівими, поміркованими чи радикальними тощо. На відміну від політиків, які входять до складу комітетів, але в цих структурах працюють саме як фахівці в тій чи іншій галузі або як особи, зацікавлені у розв’язанні певного комплексу проблем.
Політичний зріз парламенту відтворюється у фракціях політичних партій та депутатських групах. Рішення, що ухвалюються на цьому рівні, зумовлені не професійними чи законодавчими міркуваннями, як це здебільшого відбувається на рівні комітетів, а суто політичними. Зрозуміло, що фракції (більшою мірою), депутатські групи (меншою) налаштовані на задоволення передусім партійних, групових інтересів. Тож вони, хоч враховують і відтворюють прагнення депутатів-мажоритарників, проте, м’яко кажучи, не в першу чергу.
Інша річ — міжфракційні об’єднання, такі собі клуби за інтересами, що створюються паралельно з партійно-політичними парламентськими утвореннями. У минулому скликанні таких міжфракційних структур налічувалося чимало. За професійними чи науковими уподобаннями (економістів, юристів, комп’ютерників), географічними ознаками («Столиця»), релігійними поглядами тощо.
Другий істотний момент: новостворена міжфракційна спільнота здатна допомогти депутатам від мажоритарних округів у процесі обговорення тих чи інших питань порядку денного висловлювати більш-менш скоординовану позицію. На мою думку, не варто перебільшувати політичного значення цього, однак зважаймо на те, що в процесі підготовки і здійснення конституційної реформи питання зміни виборчої системи — одне з найважливіших. А оскільки йдеться про вибори на пропорційній основі, тобто мажоритарна система йде в минуле, це досить болісно сприймає багато хто з моїх колег-мажоритарників. Звичайно, закон про вибори народних депутатів і напрацювання узгодженої —наскільки буде можливо — позиції стосовно нього перебуватиме в центрі уваги об’єднання «Мажоритарник».
Тут варто зазначити, що в українському парламенті доля виборчих законів ніколи не була надто легка. Коли йдеться про документ, який визначатиме політичне (і не тільки) майбутнє всіх без винятку депутатів, хоча б яку систему виборів — за мажоритарними округами чи партійними списками — обговорювали, температура дискусії щодо пропонованих законопроектів завжди сягає точки кипіння.
Зрозуміло, певні політичні сили не відмовляться від задуму використати мажоритарників, щоб провалити політичну реформу. Ще б пак! До складу парламентської більшості входять 175 депутатів, обраних у мажоритарних округах. Варто уявити, що станеться, якщо така сила парламентаріїв виступить проти запропонованого варіанта виборчого закону... Адже саме питання переходу до суто пропорційних виборів є серцевиною складних домовленостей з узгодженого законопроекту про політреформу між більшістю та комуністами (і, ймовірно, соціалістами, які послідовно обстоюють ідею пропорційних виборів).
Проте, гадаю, підсумком дискусії, що нині розпочалася, буде врахування значною мірою прагнень мажоритарних депутатів. Тобто ми знайдемо розв’язання проблеми не в жорсткому варіанті закритих списків, а більш прийнятному для багатьох. Наприклад, такому, де буде враховано ідеї, викладені в так званому законопроекті Гавриша—Іоффе, де кандидатів по всіх 450 технічних округах висувають партії, але списки формують самі виборці.
Спроби різних угруповань і окремих впливових політиків задля власних цілей і потреб за допомогою мажоритарників загострити ситуацію навколо майбутнього виборчого закону зокрема і політичної реформи загалом, безумовно, ще попереду. Не маю жодних сумнівів, що ситуацію намагатимуться використати на свою користь представники блоку «Наша Україна», які впевнені в результатах президентських виборів, тож взагалі не зацікавлені в перерозподілі владних повноважень у трикутнику «Президент (яким «НУ» однозначно бачить свого лідера) — парламент — уряд». «Нашоукраїнці» традиційно наголошують на потребі зміни системи влади, проте мають на увазі, швидше, персоналії, ніж кардинальні реформаторські кроки.
Третя тенденція, що її буде використано, і вже використовують, — незадоволення багатьох мажоритарних депутатів партійними засадами функціонування парламенту. Парламентарії, які виявили своє бажання об’єднатися, вочевидь, не знайшли чи знайшли не повною мірою відтворення своїх інтересів в тих 13 фракціях і депутатських групах, що є у Верховній Раді і відтворюють певні корпоративні інтереси (під корпораціями в цьому випадку маю на увазі своєрідну політичну силу). Знову-таки, передусім йдеться про пошук розуміння щодо майбутнього пропорційного виборчого закону.
Дивлюся на це досить скептично. Оскільки тенденції — тенденціями, а парламентарії, обрані від мажоритарних округів, насамперед зважають на інтереси своїх виборців. Рішення й політичні уподобання цих депутатів завжди прагматичні й різноманітні, як регіони України, що їх вони репрезентують у Верховній Раді. І якщо для багатьох обранців від сільськогосподарських округів нагальною проблемою є газифікація, то, зрозуміло, їхні зусилля спрямовано на співробітництво з тими секторами виконавчої влади, від яких залежить швидкість надходження блакитного палива в оселі виборців. Тоді як, скажімо, для мене, обранця столичного Лівобережжя, більш болючими й актуальними є житлово-комунальні проблеми й, відповідно, ефективні контакти з представниками місцевих органів влади, які відповідають за цю галузь.
Обмін думками з колегами на, так би мовити, міжфракційній основі, позбавленій партійних нашарувань, вважаю вельми цікавим й корисним. Утім, сама аполітичність об’єднання, до якого увійшли люди з різних політичних структур і з різними політичними поглядами, не вселяє особливих надій на розв’язання найдискусійніших проблем. Тому намагання надати факту створення об’єднання «Мажоритарник» суто негативного або позитивного забарвлення позбавлені реального підґрунтя. В парламенті з’явилася нова міжфракційна структура, яка може — хочу це підкреслити — виступати зі спільною позицією представників мажоритарних округів з тих чи інших питань. Зокрема, і важливих дискусійних аспектів політичної реформи. Проте на що саме спроможеться новонароджений «Мажоритарник», покаже час.
