Вечірнє засідання 10 грудня
Відбулися парламентські слухання «Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України» — спільний проект профільного комітету ВР і Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Як зазначалося у доповідях, з якими виступили голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Микола Томенко, голова Держкомтелерадіо Іван Чиж та голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення Борис Холод, сьогодні в Україні формально діють 11 загальнонаціональних та сотні регіональних телекомпаній, які працюють на каналах УТ-1, УТ-2, УТ-3, але держава «не має власного освітнього, серйозного культурного, спортивного та дитячого каналів».
Краща ситуація в радіомовленні, хоча й тут спостерігається загрозлива тенденція. Загальна кількість радіоточок в Україні скоротилася з 18 млн. у 1990 році до 8 млн. у 2003-му. Натомість пересічний киянин, наприклад, зауважив народний депутат Микола Томенко, засинає і прокидається під «Русское радио» чи «Взрослое радио «Шансон».
У багатьох областях, наголошувалося на слуханнях, незважаючи на загальну тендецію до зростання чисельності FM-радіостанцій, немає практично жодної місцевої радіокомпанії, яка транслювала б програми про життя регіону, про особливості місцевого буття. Місцевого мовлення як такого на радіо майже немає. Отже, поряд із зростанням чисельності радіокомпаній, спостерігається зниження якості телерадіопрограм, що призводить до бездуховності, неповаги до мови та культури.
Наголошувалося на дублюванні багатьох функцій Державним комітетом телебачення і радіомовлення та Нацрадою. Національна рада здійснює ліцензування телерадіомовлення, наглядає за дотриманням телерадіоорганізаціями ліцензійних умов. Сфера її контролю поширюється на всі телерадіоорганізації, незалежно від форм власності. Натомість Держкомітет з телебачення і радіомовлення як центральний орган виконавчої влади, в свою чергу, контролює діяльність державних телерадіоорганізацій. Тобто в одній сфері діє фактично два контрольні органи.
Те саме можна сказати про відносини Національної ради з Держкомзв’язком. Згідно з чинним законодавством Нацрада розподіляє і контролює використання радіочастотного ресурсу, а також координує розподіл смуг радіочастот, які виділені для радіомовлення. Фактично, видаючи ліцензію на мовлення, Національна рада раз і назавжди дає дозволи для каналу мовлення. За логікою, інших ліцензій не треба. Насправді це не так. Ліцензії на використання радіочастот мають видаватися ще й Держкомзв’язком.
Щоб виправити становище, уникнути багатьох негараздів, на думку доповідачів — народних депутатів, журналістів, які брали участь у обговоренні доповідей, треба швидше йти шляхом створення суспільного телебачення й радіомовлення.
Але якраз на це єдиного погляду немає. Не заперечуючи створення суспільного телерадіомовлення, Іван Чиж, наприклад, переконаний, що «сьогодні цю функцію виконує державне мовлення», і «не треба руйнувати те, що маємо. Це принципова позиція державного комітету й уряду». У свою чергу, багато парламентаріїв вважають, що на шляху створення суспільного телерадіомовлення роль державного комітету зайва.
