Міністром охорони здоров’я України Андрієм Підаєвим, нашими читачами і кореспондентами,або Чому не все розповідає міністр?
Протягом року в «Голосі України» виходить постійна рубрика «Платне здоров’я в сфері медичних послуг». З липня журналісти редакції не раз робили спроби взяти інтерв’ю у Міністра охорони здоров’я України Андрія Підаєва, заздалегідь надсилали пану міністру список запитань, що хвилюють сьогодні наших читачів. І ось нарешті ми одержали відповіді на деякі з них.
— Яка концепція реформування системи охорони здоров’я? У чому її суть?
А. Підаєв: — Концепція розвитку охорони здоров’я покликана реалізувати положення Конституції і законів України із забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги, впровадження нових ефективних механізмів фінансування і управління у сфері охорони здоров’я.
Положення концепції одержали розвиток у законодавчих актах, указах Президента, постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України з охорони здоров’я й організації медичної допомоги — посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXІ століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000—2004 роки», «Європейський вибір. Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2011 роки», програми діяльності Кабінету Міністрів України. Звичайно, кожен за масштабністю документ не може реалізовуватися без створених для цього умов. Тому не можна не говорити про наявний дефіцит фінансування галузі.
Водночас, розуміючи обмежені можливості бюджету, вважаємо конче важливою роботу з удосконалення ефективного управління ресурсами на всіх рівнях.
Хотів би наголосити ще на двох важливих, з моєї точки зору, обставинах. Перша — вкрай важливою є реструктуризація в галузі, з організацією договірної системи взаємин між місцевими органами влади і лікувально-профілактичними закладами чи лікарями. Друга — це політична воля під час реформування і реструктуризації охорони здоров’я на місцевому рівні, зважаючи на те, що є достатня законодавча база. Розуміючи, що проблему фінансування охорони здоров’я найближчим часом повною мірою розв’язати не вдасться, міністерство проводить роботу із зміни механізмів фінансування, зокрема за участю Світового банку.
Читач: «Архіважливу соціальну сферу фактично звалили на слабкі плечі дуже скромного міністерства з дуже обмеженими можливостями. Про практичну здатність Міністерства охорони здоров’я яскраво сказав академік Микола Амосов, котрий справедливо стверджував, що в нас немає Міністерства охорони здоров’я, а є лише залишки Міністерства медичної допомоги...» — Анатолій РУЗАНОВ, Чернігів.
Наше бачення проблеми*. Отже, на потреби охорони здоров’я наступного року потрібно 19,5 млрд. грн. У проекті бюджету заплановано лише 8,5 млрд. Питома вага загального фонду відрахувань на охорону здоров’я в загальному обсязі ВВП 2004 року очікується на рівні 3,1 відсотка (згідно зі світовими стандартами мінімальний розмір відрахувань має бути не менш як 6 відсотків від ВВП).
— Якщо розрахувати, скільки залишається на пацієнта з виділених сум з урахуванням витрат на зарплату медикам, комунальні платежі, устаткування тощо, то залишаються копійки, — визнав заступник міністра охорони здоров’я України Володимир Задорожний.
Щоб змінити ситуацію, в Міністерстві охорони здоров’я дійшли висновку, що лікувальна установа має одержувати гроші з бюджету за фактично виконану роботу. Такий підхід, за словами В. Задорожнього, розв’яже одразу дві проблеми: збільшить суму, яку витрачають на лікування одного хворого, і змусить раціонально використовувати засоби.
Вже наступного року плановано розпочати формування національних рахунків системи охорони здоров’я (грошова основа соціального страхування). І лише тоді, на думку Задорожнього, можна буде вийти на реальну, розрахункову цифру — скільки все-таки треба громадянину, щоб одержати адекватну медичну допомогу.
Нині в суспільстві побутує думка, що проблема нашої охорони здоров’я не в поганому фінансуванні, а в невмілому використанні наявних засобів. Міністерство почасти це визнає і має намір акцентувати увагу на медичному менеджменті. Йдеться про нову систему управління галуззю. Це, звичайно, не панацея від безгрошів’я, але одна зі складових можливого розв’язання проблеми.
— На які безплатні послуги може розраховувати громадянин України, коли звертається по допомогу в медзаклад?
А. Підаєв: — Безплатні медичні послуги, спрямовані на забезпечення профілактики захворювань, травм і отруєнь, обстеження стану здоров’я, діагностики і лікування, звільнення і реабілітація в зв’язку із захворюваннями, іншими розладами здоров’я, вагітністю і пологами. Послуги, що виходять за межі медичної допомоги, розглядаються як додаткові і їх можуть надавати платно.
Читач: «Навіщо нам така парадоксальна медицина? У Дніпропетровській обласній лікарні ім. Мечникова лікування коштує втричі дорожче, ніж у міській. Зокрема, у відділенні урології», — Степан ХАРЧЕНКО, Дніпродзержинськ.
Читач: «Я пропрацював у шахті прохідником 33 роки. Труджуся й дотепер. Але останнім часом погано почуваюся, часто лежу в стаціонарі. Наша міська лікарня направила мене в лікарню профзахворювань Донецька. Там лікар сказав мені, що треба заплатити, тоді діагнози буде визнано. Я платити відмовився. Чому я маю платити і за що? За свої хвороби, котрі заробив на виробництві!
На ЛТЕК я їздив двічі безрезультатно. Лікар заявив прямо: «Кондрашов, ви мені набридли, йдіть геть». Тоді я звернувся до заступника головного лікаря й почув відповідь: «Чоловіче, навіщо ви сюди ходите? Ми вирішимо все самі без вас». І додав, мовляв, ви погано поводилися, тому вас виписали до ЛТЕК...
Нехай лікарі встановлять розцінки на наші хвороби, щоб знати скільки що коштує», — Олександр КОНДРАШОВ, Макіївка Донецької області.
Наше бачення проблеми. Уже сама назва нашої спеціальної рубрики «Платне здоров’я в сфері медичних послуг» — свого роду діагноз сучасного стану вітчизняної медицини, а точніше, взаємин цієї сфери з громадянами, реальними і потенційними користувачами медичних послуг.
Із виступів чиновників від медицини на тему, яка нас цікавить, зрозуміло одне — безплатно можна одержати лише добру пораду: громадяни, змінюйте свій менталітет і готуйте грошики. Цього разу офіційно.
На що може розраховувати український громадянин, коли звертається по медичну допомогу? За словами заступника міністра охорони здоров’я України Володимира Задорожнього, принаймні на безплатну «швидку допомогу». Бригада «швидкої допомоги» має бути забезпечена всім необхідним, щоб надати хворому першу медичну допомогу на догоспітальному етапі. А далі?
А затим процес одужання прямо залежить від фінансового достатку пацієнта. Припустимо, що ми, згідно з безплатною порадою Міністерства охорони здоров’я, відкоригували свій менталітет і морально готові платити медикам. Але хочеться все-таки знати: кому, скільки і за що? За допомогу чи послугу?
Як стверджує Володимир Задорожний, уже розроблено методику розрахунку ціни медичної послуги. Однак досі чітко не зрозуміло, що це таке. Хоча Міністр охорони здоров’я А. Підаєв обіцяв, що влітку дефініції «медична допомога» і «медична послуга» буде сформульовано і закріплено.
— В якому вигляді існуватиме (якщо взагалі така буде) у подальшому безплатна медицина? Ваше ставлення до благодійних внесків, що сьогодні добровільно чи примусово платять громадяни у разі одержання медичних послуг.
А. Підаєв: ____________________
_________________________________
_____________(Відповіді не надійшло)
Читач: «Мені довелося за направленням Таращанської лікарні побувати в ендокринологічному центрі обласної лікарні. Прийняли мене дуже чемно. Але лікар, до якого мене направили, запропонував пройти УЗД і здати аналіз крові. І перше, і друге відмовилися робити, доки не сплатиш до каси гроші: за УЗД — 5 грн., аналіз крові — 20 грн. Довелося заплатити, адже я приїхала за 150 км. Але чому на касових квитанціях зазначено «добровільне пожертвування»? Хотілося б знати, ця обласна лікарня державна чи приватна, і чому тут беруть з людей гроші за такі прості речі?» — Тетяна ГУДЕНКО, с. Лука Таращанського району Київської області.
Наше бачення проблеми. Ви сумніваєтеся в наявності безплатної медицини в нашій країні? Даремно. Вона є. І це зазначено в головному Законі країни. Якщо в медзакладах державної чи комунальної власності з вас вимагають гроші за лікування чи медикаменти (у вигляді «благодійних внесків», добровільних пожертвувань чи «подяки» у конверті), ви можете сміливо подати до суду і довести неправочинність таких поборів. На вашому боці стаття 49 Конституції.
Проаналізувавши ситуацію правового забезпечення нашої охорони здоров’я, бачимо, що законодавство далеке від дійсності. І принаймні його варто привести у відповідність з реальною медичною практикою. Інакше будь-який громадянин сьогодні може в судовому порядку опротестувати платну медичну допомогу як незаконну. Ще, нам так здається, «добровільні побори» можливі тоді, коли цьому потурають головні керівники галузі. А ще тому, що риба гниє з голови...
— Чи передбачено диференційований підхід у наданні медичних послуг різним верствам населення?
А. Підаєв: ____________________
_________________________________
_____________(Відповіді не надійшло)
Читач: «У мене двоє маленьких дітей. Я сиджу з ними вдома, тимчасово не працюю. Чоловік-інженер на свою невелику зарплату годує всю родину. Діти постійно хворіють, і ми змушені дуже багато витрачати на ліки, обстеження, аналізи. За все сьогодні треба платити чи дякувати медперсоналу. Я розумію, що в них теж діти і маленькі зарплати... Але не можна ж брати «благодійні внески» зі всіх однаково. Бізнесмену заплатити 80 гривень за щеплення проти грипу не проблема, а для нас ця сума — 1\3 сімейного бюджету», — Марина КРИВЕНКО, Боярка Київської області.
Наше бачення проблеми. Медичне обслуговування киян відрізняється від медичної допомоги, яку одержують мешканці регіонів. У столиці ця допомога і доступніша, і різноманітніша, і дорожча.
Заступник голови Київської міської держадміністрації з питань охорони здоров’я і соціального захисту населення Валерій Бідний прокоментував ситуацію на простому прикладі.
Сьогодні на лікування одного пацієнта в стаціонарі з бюджету міста спрямовують 4,5 грн. у день. Але діагностичні обстеження коштують набагато дорожче. Рентгенплівка — щонайменше 5 гривень. За це хворому доводиться платити самому. Але цю платню називають благодійним внеском.
Тому у разі планової госпіталізації (цей приклад теж озвучив В. Бідний) пацієнту, не соромлячись, кажуть: ви маєте заплатити 150 грн. за кожний день перебування в стаціонарі і 4 тисячі за ліки, яких у нас у лікарні немає — вони продаються в аптеці.
За словами заступника голови КМДА, на потреби охорони здоров’я Київ витрачає 475 млн. грн. на рік. І це лише 1\3 від необхідного. Виходить, що інші 2/3 так чи інакше компенсують пацієнти.
— Чи дієве запровадження соціального медичного страхування в нашій країні? Багато хто стверджує, що за низького рівня життя населення ця система мало ефективна. Ваша позиція з цього питання. Назвіть, будь ласка, «за» і «проти» запровадження соцстрахування у вітчизняну медичну практику.
А. Підаєв: ____________________
_________________________________
_____________(Відповіді не надійшло)
Читач: «Упевнений, що ухвалення закону про обов’язкове державне медичне страхування спричинить хвилю обурення, конфліктів і непорозумінь серед населення. З огляду на економічне становище, наш народ здебільшого не в змозі платити страхові внески (за деякими соціологічними даними, до категорії бідних сьогодні можна зарахувати майже 70 відсотків громадян). А з огляду на психологію українців, варто мати на увазі, що вони не захочуть платити наперед медичну страховку за свої майбутні хвороби. Не захочуть платити за тих, хто часто хворіє, за пільговиків», — Олександр БАБУШКІН, Чернігів.
Наше бачення проблеми. На думку експертів, наш народ для медстрахування не готовий. Ні морально (позначається ментальна звичка, адже традиційно в нашій країні медицина була безплатна), ні матеріально. Адже страхування пов’язане з визначеними витратами населення на власне здоров’я. До того ж передоплатними.
— Ідеальна модель, коли система охорони здоров’я фінансується за рахунок загальних податків, —коментує завідувач секретаріату Комітету ВР з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Володимир Рудий. — Ця модель у нас уже є, але грошей бракує. Теоретики, що спеціалізуються в галузі економіки охорони здоров’я, розглядають соціальне медстрахування як визначений, перехідний, етап від ліберальної медицини (коли кожен платить сам за себе) до національної системи охорони здоров’я. Але в країнах з відносно низькими доходами населення, з високим рівнем безробіття обов’язкове медичне страхування недоцільне. А введення нових податків на заробітну плату, на думку світових фахівців, не може бути життєздатною альтернативою загальному оподатковуванню.
Реформа вітчизняної медицини робить ставку на запровадження обов’язкового страхування. Однак, на думку Володимира Рудого, це не зможе розв’язати всіх проблем української системи охорони здоров’я. Перш ніж проводити революційні перетворення, необхідно надати установам галузі фінансову і господарську самостійність. Щоб реформа йшла не зверху на непідготовлений ґрунт, а була природною реакцією на ситуацію тих, хто має покликання надавати медичну допомогу населенню.
* Під заголовком «Наше бачення проблеми» опубліковано уривки статей, що виходили протягом цього року в спецрубриці «Платне здоров’я в сфері медичних послуг».
Підготувала ведуча рубрики «Платне здоров’я» Ольга ВАУЛІНА.
P. S. Звертаємося до Прем’єр-міністра України Віктора Януковича з проханням довести до відома підлеглих ст.32 Закону України «Про інформацію»: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов’язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб».
P. P. S. Після того, як номер було зверстано, надійшло в електронному вигляді ще кілька відповідей від пана Підаєва. Можливо, ми їх використаємо у наступному випуску «Платного здоров’я».
