Якщо не сенсаційного, то майже вибухового резонансу несподівано дістало повідомлення про те, що у Дніпропетровській області вже навіть змінюють русло Дніпра та незаконно захоплюють земельні ділянки в його прибережних захисних зонах. Мабуть, тому, що це дійсно дико, і в інших регіонах сприймається ще нечуваним і небаченим, немислимим злом.

А на Дніпропетровщині насправді це почалося давно. Ще в останні роки радянської влади. Хоч особливого розмаху набуло таки з настанням наших часів. Якось мені довелося мандрувати рідним краєм по Дніпру в бік Запоріжжя, Самарою там, де вона протікає, розгалужуючись «рукавами», новомосковськими лісами, а також начебто найчистішою в Європі річкою Оріль. Леле, що довелося побачити! Суцільні новобудови біля річок та їхніх заплав переважно приватних особняків. Щонайменше на два-три поверхи. Огороджених до самісіньких берегів високими парканами — жодний собака їх не перескочить. Разом з чималими ділянками землі. Там і тут цілі села втрачали вільний доступ до річок, оскільки ті смуги, котрі одні називали захисними, а інші обов’язковими смугами відчуження, мало не наввипередки перетворювалися на чиїсь власні. Коли «стороннім» підхід до води справді заборонено.

Вражений побаченим, я одразу завітав до обласної прокуратури, яку тоді очолював Григорій Ворсинов. Як же так, запитав я його, як це все розуміти? «Тільки як свавілля і беззаконня!» — твердо відповів Григорій Трохимович. І раптом додав:

— А все, що збудоване незаконно, має бути знесено. Бульдозером!

Згодом до того самого Ворсинова я приходив, коли в Дніпропетровську мало не в кожному кварталі заходилися споруджувати бензоколонки та стоянки для автомашин. І чимало з них, в ліпшому разі, за 20—50 метрів від Дніпра, а то й прямісінько «в березі».

— Це справді схоже на божевілля і стихійне лихо, — погодився, пам’ятаю, Григорій Трохимович. — До того ж котре не знаю, як можна й зупинити. Ми виносимо протести, але на них не реагують...

То теперішнє наполегливе намагання прокуратури припинити нарешті відверте самочинство на прибережних землях регіону хоч і запізніле, але таке актуальне, що аж волає і кричить. Прокуратура поки що зважилася, власне, на обстеження переважно того, що коїться лише в межах Дніпропетровська. І виявила тут цілий букет приватних підприємств та товариств з обмеженою, звичайно, відповідальністю, зате з безмежними апетитами і можливостями, які (цитуємо свідчення правоохоронців) «без відповідних правоустановчих документів» забудовуються вздовж берегів Дніпра, хоч останній давно від цього реве і стогне. Поіменно названо й конкретних порушників — фірми «Граніт», «Імпекс», «Арігон», «Міміно», «Гриль», «Алекс», «Савой», «Чарівниця», «Феліція» тощо.

— Проекти відведення земельних ділянок не погоджуються з органами, котрі відають земельними ресурсами та питаннями архітектури, екологічної безпеки і санітарного нагляду, як це передбачено чинним законодавством, — каже перший заступник прокурора області Йожеф Орос. — Порушуються вимоги й Водного кодексу, які обмежують господарську діяльність на прибережних землях річок, ставків, озер та інших водоймищ.

А як вершину таких зухвалих «аматорських», даруйте, злодіянь прокуратура визнала діяння ТОВ «Вершина» та ВАТ «Аматор». Перше в районі вулиці Набережна Заводська «здійснило засипку та змінило русло Дніпра», а друге неподалік в аналогічний спосіб «засипало щебенем та піском частину річки». Не важко здогадатися, що з корисливою метою «штучно збільшити площу земельних ділянок», на яких заходилися господарювати.

Однак, як на нашу думку, це лише невеличка надводна часточка правди про те, що тут робиться. Потрібно й час, гадаємо, дивитися і трохи далі від Дніпропетровська. На те, що відбувається на берегах правічного Славутича-Борисфена та його численних приток і за межами обласного центру. Достеменно з’ясувати не вдалося, скільки тут у сільських районах залишилося не розпайованими земель з тієї причини, що вони числяться «незайманими» — прибережними або долинами і луками природоохоронного, заповідного фонду. Але, на думку багатьох фахівців, не менше як 30 тисяч гектарів. То чи хоч знаєте, що це за гектари? Колись російський фундатор грунтознавства Василь Докучаєв, дійшовши висновку, що «українські чорноземи є результатом надзвичайно щасливого і дуже складного збігу цілого ряду фізичних обставин, які в сучасних умовах ніде на земній кулі навіть за мільйони років не зможуть уже повторитися», уточнював, що «ріки та річки і перепади температур й сприяли виникненню гумусу», і найродючіші грунти не випадково виникли «в долинах Дніпра, Самари та Орелі».

Саме ці землі тепер і випали з реєстрів та обліку нинішньої аграрної реформи. Натомість одразу потрапили в поле зору та межі зазіхань ласих скористатися «нейтральними» смугами. Таке враження, що державні органи влади на місцях умисне й для себе сприймають ці смуги «нічиїми». Отож, кому вони мають належати або як ними слід розпоряджатися, сьогодні, мовляв,

невідомо. Адже відтоді, як ще Григорій Ворсинов казав, що «все, збудоване незаконно, має бути знесено», наче мало води спливло, і на берегах Дніпра, Самари та Орелі мало що змінилося. Хоч, каюся, навпаки, змінилося, і багато: там і тут прибережні земельні ділянки опинилися цілком у полоні загарбників. Куди тепер тим убогим селам та «дачним» поселенням до прибережних маєтків, палаців і цілих фортець з височезними мурами та надійними «контрольно-пропускними пунктами»! Можна навіть казати, що звичних прибережних захисних смуг в природі на Придніпров’ї уже й немає. Не збереглися. Бо якщо хтось і стверджує, наче все ще захищає і охороняє якісь виняткові земельні чи водні ресурси, то насправді швидше захищає тільки тих, хто на них оселився і розкошує чи господарює, аж навколишні степи й гаї гудуть. Адже немало в менш привабливих та мальовничих місцях на прибережних землях і суто виробничих об’єктів понавиникало, мов грибів після дощу...

Ось, дякувати Богові, чи не єдина Криворізька міжрайонна природоохоронна прокуратура не дрімає. Час від часу звідти надходять тривожні повідомлення. На зразок такого: «На порушення вимог Земельного кодексу, ЗАТ «Стандарт комплект» у прибережній захисній смузі, яка є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, вирощує велику рогату худобу та домашню птицю, звалює відходи тваринництва, що є також порушенням вимог Закону України «Про відходи». Крім того, маючи договір на оренду земельної ділянки площею 0,14 га, фактично використовує ділянку площею 4 га».

Аналогічні претензії адресовано і ТОВ «Новолозуватське», і ПП «Світанок». Заяви, точніше, позови «про визнання їх договорів оренди нечинними, припинення прав користування та вилучення земельних ділянок». Однак «у водоохоронній зоні річки Інгулець дочірнім підприємством «Нафта-Кривий Ріг» без державної екологічної експертизи проекту тим часом ведеться будівництво двох АЗС». Скільки ж, врешті-решт, можна? І коли це скінчиться?

Припускою, що наполегливість криворізьких екологічних правників пояснюється не вельми розкішними довколишніми принадами природи. Де-де, а тут її оазисними острівцями справді треба дорожити. Але ж у такому індустріальному краї, як дніпропетровський, потрібно не менше захищати і значно чарівніші, майже казкові куточки. Які Бог послав саме на околиці теперішнього обласного центру. Інакше нинішнє покоління дніпропетровців стрічатиме свою старість у пустелі. Я ось щойно побував у «курортній» Новоселівці. Трохи далі від неї, точніше — там, де в Самару впадає маленька річечка Татарка. І звернув увагу, що ця Татарка зі своїми луками та берегами уже якась не така, якою була ще торік.

— А як їй звичною залишатися, — сердито пояснив місцевий рибалка, — якщо он в Соколовому знайшовся розумака, котрий Татарку «завернув» розлитися калюжею у своєму приватному гусино-качиному господарстві та ще й перегородив, як наче власну. Йому, мабуть, більше і грошей, і риби треба, ніж нам усім тут разом узятим. Бо куди не жаліємося — нуль уваги.

А як повідомив на останній прес-конференції заступник прокурора області Йожеф Орос, за результатами проведених у жовтні-листопаді нинішнього року перевірок «порушено 5 кримінальних справ, винесено 5 приписів та подань і готується 21 позовна заява до суду про повернення незаконно зайнятих земельних ділянок у прибережних захисних смугах Дніпра».

Дуже хочеться сподіватися і вірити, що це лише початок. Адже що таке хай і могутній Дніпро без Самари, Орелі, Саксагані, Інгульця чи й тієї «зникаючої» Татарки?