або Як втілюється ідея єдиної колективної долі народів колишнього СРСР
Нинішні кроки нашого східного сусіда — це відповідь на виклики часу, з якими Росія не може впоратися. У світовому масштабі новий варіант перебудови її економіки полягає у постійній конкурентній боротьбі з розвиненими країнами Заходу, які намагаються перетворити Російську Федерацію на сировинний додаток. Навіть за найсприятливіших умов розвитку економіки, коли ВВП кожного року зростатиме на 5 і більше відсотків, наздоганяти розвинені країни росіянам доведеться не менше 50 років. Рано чи пізно вони опиняться в ситуації, коли долари від продажу нафти і газу не зможуть покривати затрати на технології та товари народного споживання. А що далі?
Відповідь на це запитання спробували знайти представники ділових кіл Росії. На початку третього тисячоліття об’єднання підприємницьких спілок «Круглий стіл бізнесу Росії» замовило провідним московським ученим аналітичний прогноз: що чекає країну в недалекому майбутньому.
Незалежний Центр комплексних соціальних досліджень і маркетингу в огляді «Політичний процес Росії: сучасні тенденції та історичний контекст» спробував передбачити виклики, які постануть перед країною.
Найсумніший прогноз провідних науковців звучить так: «Росія як держава має останню історичну можливість для «облаштування» економіки, суспільства і держави. Якщо ця спроба закінчиться невдачею, подальше ослаблення Росії, аж до її дезінтеграції, котра супроводжуватиметься міжнаціональними конфліктами, локальними війнами, прихованою та відкритою боротьбою за владу як у центрі, так і в регіонах, здається цілком вірогідним».
Спробуємо й ми з допомогою провідних вчених окреслити ті виклики, які чекають на Росію у третьому тисячолітті.
Виклик перший: демократія чи авторитаризм
Одна з парадигм, які мусуються в російській інтелектуальній і політичній еліті, полягає в тому, що вибору між демократією і авторитаризмом для Росії взагалі нема. Спочатку в публіцистиці, а згодом і в наукових роботах обґрунтовувалась потреба такого варіанта політичного розвитку, як авторитаризм. У Росії в недалекому майбутньому навіть не стоїть питання — демократія чи авторитаризм. Говорять лише про одне: якого типу авторитаризм буде в країні? І в найближчі десятиліття жодних змін не передбачається.
І ось чому. Демократія неможлива в багатонаціональному суспільстві. Тим радше в державах із територіально відособленими націями. Це доволі обґрунтована і підтверджена численними прикладами теза Дж. Мілля. Якщо з нею погодитися і визнати неможливість створення справді демократичної багатонаціональної Російської держави, то доводиться говорити в перспективі про неминучість розпаду Росії.
Виклик другий: влада корупції чи влада народу
У недалекій перспективі захоплені кланово-корпоративними структурами сектори соціального простору не тільки розширяться, а й почнуть змикатися, витісняючи всі не пов’язані з ними елементи соціуму. Вже зараз проглядаються тенденції до інтеграції влади в кланово-корпоративні структури. Зберігаючи формально публічний характер, вона буде поступово «приватизуватися» цими структурами.
Які наслідки цих тенденцій? Вони будуть спрямовані на те, щоб поділити «пиріг» між своїми і забезпечити їм максимальну частку.
Проте треба добре розуміти, що сфери впливу кланів можуть бути встановлені лише з принципу сили. Всі вони так чи інакше створять силові структури чи опиратимуться на вже чинні.
Виклик третій: як боротися з утопізмом
У Росії партії, яка програла вибори, доводиться йти не у відставку, а на ешафот. Єдиний спосіб уникнути хвилі нового державного утопізму, пропагандистського обману й самообману — це створити для правлячої еліти механізм безпечного відходу від влади.
Для відродження російського суспільства потрібно передусім перебороти установку на великі перегони — з відсталості в «авангард», з темного минулого в світле майбутнє. Всі політичні та духовні процеси в Росії проходили під знаком цієї установки. До влади в державі довірливий народ приводив не тих, хто виходив з реальності, а тих, хто непомірно експлуатував обіцянки негайно виконати всі забаганки. Поступовців з презирством відкидали, а утопістів вітали.
Парадокс російського реформаторства полягав у тому, що його частіше представляли не ліберали, які орієнтувалися на громадянське суспільство і волю виборців, а авторитарні радикали, готові нав’язати свою волю народу.
Виклик четвертий: куди йдемо
Російські вчені в аналітичному прогнозі спробували дати рецепти на виклики політичного життя країни. Особливо насторожує один із них, який має до народів колишнього СРСР безпосереднє відношення: «Для запобігання соціальному і національному вибухам нема іншого шляху, як відновлення консенсусу на шляху рішучої відмови від ідей обраності, від сепаративного входження в «європейський дім». Замість поділу колись єдиного простору на передові й відсталі регіони — проведення принципу єдиної колективної долі всіх народів нашої багатонаціональної країни, їхнього спільного входження в сучасне високорозвинене суспільство».
Знову заганяють в одне стадо
Усе те, що нині відбувається в Україні — це, виявляється, називається «колективним входженням у сучасне високорозвинене суспільство». Нинішня владна еліта, схоже, скористалася з прогнозів ділових кіл Росії і взяла на озброєння ідею єдиного дому (чи спільної могили) для всіх народів колишнього СРСР.
За прогнозом науковців, головний парадокс новітньої російської політичної історії полягає в тому, що невгамовні «західники» стануть «східняками», які піддаватимуть анафемі вавилонську блудницю Америку. Космополіти стануть націоналістами, та ще такими, що перевершать все, досі бачене в Росії. Критики імперії, прихильники «необмежених» місцевих суверенітетів, стануть войовничими імперіалістами і центристами-державниками, наслідуючи традиції Калити та Івана ІV.
Як на практиці справджуються ці прогнози російських вчених, ми нині бачимо щодня на екранах телевізорів і навіть у прямому ефірі. Нас знову хочуть всіх загнати в одне стадо. Танками і кулеметами.
Замість епілогу
Ми сиділи в затишному московському барі на Зубовському бульварі в Міністерстві закордонних справ Російської Федерації, де часто спілкуються зарубіжні журналісти. Я дискутував з російським дипломатом. Ми — колеги, обидва закінчували факультети журналістики. В нас багато спільного, ми майже однолітки. Тільки в росіянина дві професії — дипломат і офіцер Служби зовнішньої розвідки.
— Як ти дивишся, коли Україна, Росія та Білорусь об’єднаються і будуть мати одного президента? — запитує мене майор-дипломат.
— Знаєш, я ніколи не був людиною крайніх поглядів, але ніколи б не хотів жити в такій країні, — кажу відверто. — Ніколи!
