Битва за права кредиторів

Що хвилює кожного кредитора під час укладання договору? Здатність контрагента забезпечити виконання договору і ступінь ризику можливого невиконання боржником узятих на себе зобов’язань. На жаль, на сьогодні невиконання за договором — явище досить розповсюджене. Ця обставина і зумовила широке застосування на практиці інституту забезпечення зобов’язань. Проте передбачені законодавчо умови застосування цього механізму ще не гарантують кредитору абсолютної впевненості в тому, що укладання договору не спричинить збитків через низку причин. Одна з таких причин — неможливість стягнення на предмет забезпечення зобов’язань. Увага законодавця до цієї проблеми була прикута вже давно. Недавно парламент прийняв у другому повторному читанні законопроект «Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень». Документ покликаний сприяти поінформованості кредиторів про всі обтяження рухомого майна боржника, яким забезпечується виконання зобов’язань. Законопроектом передбачено процедуру реєстрації обтяжень, деталізовано умови пріоритету обтяжень, а також процедуру реалізації предмета обтяження.

Проаналізуємо основні істотні положення законопроекту. У статті 3 вводиться поняття обтяження. Це будь-яке право обтяжувача на рухоме майно боржника чи обмеження права боржника або обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду чи з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов’язує виникнення прав і обов’язків щодо рухомого майна. Як випливає з визначення, норми закону поширюватимуться тільки на правовідносини, що виникають у зв’язку з обтяженням рухомого майна.

Які найбільш розповсюджені підстави виникнення обтяження? Цьому питанню приділено досить уваги. Обтяження за своєю правовою природою поділяються на два види: публічні (виникають тільки на підставі закону чи рішення суду) і приватні (виникають з договорів і можуть бути забезпечені).

До публічних обтяжень згідно зі статтею 37 належать: податкова застава, накладення арешту на рухоме майно на підставі рішення суду для забезпечення цивільного позову чи у разі порушення провадження в справі про банкрутство громадянина-підприємця; звернення стягнення на рухоме майно відповідно до рішення суду, винесеного за позовом, що стосується виконання незабезпечених зобов’язань боржника; застава рухомого майна згідно зі статтею 154-1 Кримінально-Процесуального кодексу України; накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів у випадках, передбачених законом; а також інші обтяження рухомого майна, що кваліфікуються як публічні.

До приватних обтяжень, чи як інакше називає їх закон у статті 34 — договірних, належать: передавання рухомого майна повіреному або комісіонеру відповідно до договору доручення чи договору комісії; передавання рухомого майна власником у термінове володіння і користування іншій особі, у тому числі відповідно до договору найму; передавання рухомого майна в управління, якщо договір управління майном забороняє управителю відчужувати передане в управління рухоме майно; купівля-продаж рухомого майна з правом або зобов’язанням зворотного викупу; купівля-продаж рухомого майна в умовах, визначених статтею 697 Цивільного Кодексу України; зобов’язання боржника передати право власності на рухоме майно обтяжувачу за умови настання в майбутньому визначеної події; відступлення вимоги (цесія) та інші види обтяження рухомого майна, що кваліфікуються як договірні.

Законопроектом окремо визначено такі види приватних обтяжень, як забезпечені обтяження. До них належать: застава рухомого майна відповідно до параграфа 6 глави 49 Цивільного Кодексу України, що виникає на підставі договору; право застави рухомого майна згідно зі статтею 694 ЦК України; право притримати рухоме майно відповідно до параграфа 7 глави 49 ЦК України; інші обтяження рухомого майна, що кваліфікуються як забезпечені.

В інтересах обтяжувачів рухомого майна (уповноваженого органу при публічному обтяженні, кредитора по забезпеченому рухомим майном зобов’язанню, власника рухомого майна, яке перебуває у володінні боржника, будь-якої іншої особи, на користь якої встановлюється договірне обтяження, особи, яка здійснює управління рухомим майном в інтересах кредитора) передбачено обов’язкову реєстрацію у встановлені законом терміни за його заявою усіх моментів виникнення, зміни і припинення обтяжень, перерахованих вище, а також звернень стягнень на предмет обтяжень. Правовими наслідками невиконання цього зобов’язання є недійсність обтяження у відносинах із третіми особами (таке обтяження буде дійсним лише у відносинах між боржником і обтяжувачем).

До позитивних моментів законопроекту можна віднести те, що зареєстровані публічні обтяження не будуть мати пріоритету над обтяженнями цього ж рухомого майна, що були зареєстровані раніше моменту реєстрації публічного обтяження. У такий спосіб гарантується можливість кредиторів, що мають вищий пріоритет, на стягнення предмета обтяження.

Сприятиме забезпеченню прав обтяжувачів також встановлена можливість вільного доступу до відомостей, внесених до Державного реєстру, і одержання інформації про обтяження рухомого майна протягом трьох робочих днів із дня одержання утримувачем чи реєстратором Державного реєстру відповідного запиту.

У цілому, законопроект викликає схвалення. Якщо він буде прийнятий і набере чинності з 1 січня 2004 року разом з основними законодавчими актами, такими як ЦК України, ГК України, можна буде з упевненістю прогнозувати зниження рівня шахрайства з обтяженим рухомим майном і говорити про те, що кредитори матимуть реальний механізм забезпечення своїх прав.