Цей матеріал має свою передісторію. На одному із засідань я (Г. К.), начебто, домовилася про інтерв’ю з віце-прем’єром з аграрних питань Іваном Кириленком і той, здавалося, навіть зрадів цій перспективі. Дійшли згоди, що перефаксую питання до приймальні за наданим ним номером, щоб Івану Григоровичу було зручніше готуватися. Що й було зроблено через деякий час. Привітним жіночим голосом на тому кінці дроту пообіцяли: щойно отримають, передадуть їх обов’язково. Але потім — наче обірвало. Наступного дня з’ясувалося — факс так і не пройшов. Передала ще двічі — ефект той самий. Не хочеться думати, що питання навмисне заблукали коридорами влади, бо здалися віце-прем’єрові дещо провокаційними, і він забажав краще відмовчатися. Хоча є припущення, що його помічники не хочуть турбувати шефа такими дрібничками. І все-таки, можливо, віце-прем’єрський зв’язок справді виявився нікудишній. Тому вирішила допомогти І. Кириленку — запитання розмістити в газеті, щоб жодні засоби зв’язку не заважали нашому з віце-прем’єром незалежному спілкуванню.

1. Вважаю, ситуація, що склалася на хлібному ринку, катастрофічна. У зв’язку з неврожаєм — а зібрали нинішнього року, згідно зі свідченнями Інституту аграрної економіки УААН, майже чотири мільйони тонн продовольчого зерна, хоча для внутрішнього споживання потрібно сім мільйонів тонн — хліб на полицях крамниць істотно подорожчав. Можливо, для людей середнього достатку це не трагедія. Але для тих, хто перебуває за межею бідності, — це фінансовий удар. Є така інформація, що в державному і регіональних резервах запасів збіжжя обмаль, недостатньо для того, щоб гарантувати продовольчу безпеку. Країна змушена імпортувати зерно за світовими цінами, коровай з якого виходить недешевий. Нас на високому офіційному рівні через засоби масової інформації заспокоюють: нічого страшного. Мовляв, у багатьох країнах неврожай, а у Західній Європі вже давно паляницю дешевше ніж за євро не купити. Немов готують громадську думку до ще більшого подорожчання продукту № 1. Але в Україні нема європейських зарплат і пенсій. Є прогнози (а особливо критичним у цьому плані обіцяють кінець першого кварталу наступного року), що паляниця в країні після Нового року подорожчає до 4—5 гривень, а це призведе до ще більшого розшарування суспільства. Ви, як людина, котра визначає аграрну політику держави, підтверджуєте такі прогнози?

2. Зупинімося на аграрних реформах. Таке враження, що в Україні вони з викривленим обличчям. Ніби оцінка ситуації відбувається виходячи не з реалій сьогодення, а з намальованих у керівних кабінетах таких собі абстракцій про те, що у нас все гаразд, а буде ще краще. Маю на увазі ось що: на селі, на тлі загальної розрухи, є з півсотні взірцевих агропідприємств, на які і поширюється здебільшого бюджетна допомога. Секрет у тім, що до тих агроформувань або до того агробізнесу, які дотуються і за рахунок наших податків, причетні шановані у столичних аграрних колах люди — чи то народні депутати, чи то урядовці високого рангу, — котрі впливають на формування і розподіл бюджетного пирога. Як правило, щоб показати успіхи вітчизняного агровиробництва, туди й везуть Леоніда Кучму або, приміром, Прем’єр-міністра. Полюбляє повивчати досвід у цих господарствах й інше високе керівництво. Після відвідин, побачених там аграрних див і гостинної зустрічі Президент з високої трибуни розповідає про враження, що свідчать про позитивний вплив реформ на село. Оточення підхоплює, слова ніби матеріалізуються, бажане сприймається за дійсність. Я далека від думки, що Конституційний гарант не обізнаний з реальною ситуацією. Але щось не чула, щоб Л. Кучму возили на руїни, які з’явилися на місці тваринницьких ферм, наче після бомбового удару. Навпаки, регіональне керівництво намагається приховати від очей гаранта такі пейзажі, що в кожному другому селі. Хоча саме руїни — справжнє обличчя села, треба питати, чому так сталося, аналізувати, виправляти. Можливо, Ви маєте якусь іншу інформацію, а я помиляюся, і Президент під час своїх вояжів відвідує спродані на металобрухт цукроварні або ходить незасіяними озиминою гектарами, переймається, чому так сталося?

3. Продовжимо тему викривленості аграрної політики у нашій країні, коли бажане видається за дійсне. Чи не тому слово «реформа» на селі — лайливе? Із земельними новозмінами — суцільні зловживання, а їх розробників висувають на відзначення. Вітчизняний зернозбиральний комбайн масово так і не з’явився на ланах, хоча гроші під його створення з бюджету давалися і чималі. Творці машини навіть отримали держпремії в галузі науки і техніки... А напередодні цьогорічних жнив сільгоспвиробникам нав’язливо пропонували виготовлені півсотні «кораблів ланів» через державний «Украгролізинг»... На селі з’являється грошовита структура, яка начебто прийшла працювати на землі. А насправді — вигрібає все, що ще не розікрали, і ділиться при цьому за домовленістю, приміром, з районним керівництвом. Таких випадків чимало. На місцях це називають «запустити бульдозер», а по-нашому, по-реформаторськи — «на село прийшов інвестор».

4. Міністр агрополітики Сергій Рижук ставить собі в заслугу, що зерно після неврожаю подорожчало, мовляв, більший буде зиск для сільгоспвиробника. Хоча провальна аграрна політика спричинила подорожчання хліба, а збіжжя здебільшого вже в третіх руках — у структур, які кредитували посівну —жнива. Тобто і аграрії великого зиску не матимуть. Тим часом відомі в державі люди клопочуть перед Л. Кучмою, мовляв, Рижука не можна у відставку. Що це, рука руку миє? І таких недоречностей можна наводити багато, а свідчення провальності аграрних реформ, окрім усього іншого, — зростання заборгованостей у заробітній платі та платі за оренду землі. Звідси запитання — чи не передбачаються найближчим часом кадрові перестановки в аграрному блоці уряду?

5. У жовтні цього року Ви очолили Аграрну партію України, змінивши на цьому посту екс-віце-прем’єра Михайла Гладія, за що, до речі, на з’їзді чимало делегатів закидали: АПУ перетворилася на партію влади, свідчення чого — жезл лідера переходить від віце-прем’єра до віце-прем’єра. Але питання не в тому... Як на мене, бути аграрним віце-прем’єром, якщо справді працювати — титанічний труд. В економіці АПК проблем безліч. Напевне, Вам важко зосередитися на них, бо заважають проблеми партійні. Врешті — потерпає село. Та й справи АПУ потребують неабияких зусиль, бо це — боротьба за владу, можливо, за президентське крісло. Висуватимете свого кандидата чи підтримуватимете єдиного? Потім — боротьба за електорат: з підтримкою селян у партії не густо. Інакше на минулих виборах АПУ пішла б самотужки, а не блокувалася б у блок «За Єдину Україну». Отже, чи не думали Ви кинути одну справу заради іншої? І хто Ви, Іване Григоровичу, на цьому етапі: віце-прем’єр, який обстоює інтереси села, чи політик, який будь-якими шляхами крокує до влади?

6. Свого часу Аграрна партія взяла на себе політичну відповідальність за результати реформи на селі в нашій державі. Чи не вважаєте Ви тепер, що тоді партія припустилася тактичної помилки? Тобто чи готові Ви, як голова, разом з АПУ відповідати (і головне — як?) за розвал, приміром, великотоварного тваринництва: нині від величезних комплексів залишилися переважно тільки розтрощені ферми? За скорочення посівних площ, спричинене так званими реформами, за відсутність запасів зерна, подорожчання хліба, за численні порушення під час поспішного земельного перерозподілу: скарги на зловживання тут, яких у прокуратурах тисячі, то лиш верхівка айсбергу? І взагалі, ніяк не можу збагнути, що то є — політична відповідальність АПУ? В Європі зрозуміло  — там високопосадовець ризикує кріслом: за таку провальну політику, яка суперечить інтересам держави, аграрний блок уряду давно пішов би у відставку. А в нас — сьогодні офіційно можна задекларувати: даю гарантію, а завтра вже проголошувати без жодних наслідків — я пожартував. А далі — більше. Можливий варіант: десь під вибори до Верховної Ради у боротьбі за електоральні голоси буде розіграно зовсім інший сценарій: лідери АПУ з’являтимуться на екрані телебачення або на фото в газетах поряд з розкраденими фермами або з розпроданими на металобрухт цукроварнями і звинувачуватимуть. Дивіться, мовляв, до якого життя довела село реформа. А все через те, що вона просувається не за тими рекомендаціями, які давала Аграрна партія. А ми ж бо попереджали...

7. В інтерв’ю з посадовцями високого рангу я як правило вважаю недоцільно вести розмови про світле майбуття. Бо якщо спрощено, відповідь зводиться до: «сьогодні ситуація невтішна, але ми багато чого зробимо для кращого завтра...». Настає завтра, з’ясовується, воно не краще від сьогодення. Але у нашій нинішній розмові не можу обійти найближчу перспективу, яка стосується мільйонів співвітчизників, і прошу вас її окреслити. Тим паче що основу під хліб прийдешній вже закладено — посівна озимини відбулася. За даними Інституту аграрної економіки УААН, 2004 рік прогнозують так само малохлібним, як і нинішній. Передумови майбутніх невдач, зокрема, дефіцит у багатьох господарників грошей, що, передбачають, призведе до значного скорочення оброблюваних площ. З другого боку, відсутня необхідна інфраструктура реформ, а сільгоспвиробництво залишається збитковим. Але до справи агровиробництва, звісно, втрутиться ще один фактор: наступний рік — рік президентських виборів. Як позначиться цей чинник? Досвід минулих виборів свідчить: з цього село багато не виграє. Зазвичай аграрний сектор виступає таким собі донором — вибори потребують величезної купи грошей. Як завжди, селу обіцятимуть манну небесну, найспритніші в обмін на голоси навіть щось отримають. Але після виборів держава, інші благодійники зазвичай знаходять механізми, як усе те забрати назад. Отже — Ваші прогнози.

8. Не секрет, що чимало чиновників високого рангу, які роблять аграрну політику, окрім посади, мають свій агробізнес, який і лобіюють, використовуючи службове становище. Йдеться не лише про екс-віце-прем’єра Леоніда Козаченка. Звісно, приміром, міністра агрополітики можна зрозуміти: з зарплатою у півтори-дві тисячі гривень у столиці не розженешся. І все-таки, як Ви ставитеся до такої ситуації? Чи намагаєтеся Ви викорінювати в уряді це  брутальне явище?